Розділ 32.

— Ви спеціально вирішили ускладнити мені життя у Вашому будинку? - невдоволено промовила я, сидячи в кріслі.

Я спробувала піти, але граф зачинив двері своєю магією. Хоч я й справді почувала себе погано, але вважала, що це просто втома. А те, що граф виставив за двері свою дружину, а мене залишив – лише додасть мені ще більше проблем. Як він може це не розуміти?

— На жаль, доведеться потерпіти. Але й залишати все, як є немає сенсу. Особливо, коли ти нездорова, – спокійно промовив чоловік, сидячи навпроти мене. Я намагалася не дивитись на нього, але шкірою відчувала його погляди. І взагалі я не зрозуміла, про що він говорить, крім останньої фрази.

— Я просто втомилася. Були напружені дні.

— Значить, відпочиватимеш. Але мені потрібне підтвердження від лікаря, що з тобою все гаразд.

— А з якого часу Ви почали довіряти лікареві Марвею?

— Я не маю іншого вибору, Даріє. Решті я не довіряю ще більше.

Більше ми не розмовляли аж до самого приходу лікаря. Здається, той був здивований і водночас радий, що його запросили до цього будинку. Вислухавши графа, чоловік провів всі необхідні процедури, поставив кілька запитань і навіть взяв аналізи.

— Результати будуть готові завтра і я одразу повідомлю. Але поки що я не бачу явних ознак захворювань. Цілком можливо, вона дійсно потребує відпочинку, - підсумував лікар і я встала з крісла, маючи намір піти з чистою совістю.

— Дарію, не будь такою впертою, це ще не все, — раптом заговорив граф. - Нічого не хочеш сказати мені про графа Беррінга?

— А що я повинна сказати? - запнувшись пару разів, уточнила я.

На обличчі графа раптом з'явилася втомлена усмішка.

— Наприклад, підтвердити, що я поступив правильно, зламавши йому руку.

— Ти «що» зробив? - вигукнув здивований лікар Марвей. Я навіть почервоніла. А я ж тут до чого?

— Я був певен, що він знову спробував її залякати, — спокійно відповів чоловік. - Він торкнувся її. До речі, Дереку, перевір її правий лікоть. Може, вся річ у магії?

— Дозвольте? - до мене підійшов чоловік і торкнувся моєї руки. Поки він оглядав мою руку, я стривожено дивилася на графа. Звідки він знає, що граф Беррінг торкався мене?

— Ти маєш рацію. Є слід його магії.

Я сама подивилася на свій лікоть, але нічого не побачила.

— Даріє? Чим він тобі загрожував цього разу?

Лікар Марвей м'яко взяв мене під руку і провів до крісла. Мені нічого не залишалося, як знову сісти. І переказати розмову з графом Беррінгом.

— Про який контакт він міг говорити? - присівши на край столу, задумливо промовив лікар.

Я теж не знала про що була та розмова, але на думку прийшли лише мої дивні сни. Але графові вони точно не снилися і назвати це «якимсь зв'язком або контактом» було просто безглуздо.

— Не знаю, — відповів граф, чим підтвердив мої думки. – У ній немає магії. Адже так?

По мені пройшлися дві пари очей.

— Ні, - через час відповів чоловік, а ще через час, уже ковзнувши поглядом по графу, додав: - І вже точно вона - не Джерело, Віторе.

— А якщо я справді чимось небезпечна для Вас? - раптом запитала я. - І граф Беррінг просто намагається захистити...

— Нісенітниця! - обірвав мене граф, дивлячись прямо мені в очі. – Він явно діє у своїх інтересах. Інакше він сказав би мені про цю «вигадану» небезпеку, намагаючись мене вберегти. Але все, що він робить – це намагається тебе залякати.

— І це може означати одне, — втрутився лікар Марвей. - Що він усіма силами намагається вас віддалити один від одного. І питання постає: чому?

— Ти можеш зняти його магію? - запитав граф лікаря.

— Кейла? - мало не поперхнувся чоловік. - Вибач, Віторе, але я не за цією спеціальністю.

— Отже, я спробую. Даріє, підійти до мене.

Я спочатку дивилася на графа, а потім на лікаря.

— Що Ви збираєтесь робити?

— Зазвичай ніхто нічого не відчуває при знятті магії, тож не турбуйся: боляче не буде, — пояснив мені Його Світлість.

Я з докором подивилася на лікаря.

— Ви хоч щось скажіть!

— А що я...

— Це була Ваша теорія про змішування магій, адже так? А тепер Ви дозволяєте йому торкатися чужої магії? Ах так, вибачте, я ж забула, що Ви лише експерименти проводите! - я навіть зіскочила з крісла, але тут же похитнулася. Щось і справді сил у мене немає...

Лікарр Марвей спробував до мене торкнутися і посадити на місце, але я змогла вирватися і попрямувала до дверей.

— Даріє, стій! - почула я позаду себе наказ графа, але обернувшись, відповіла:

— Тепер я справді небезпечна для Вас, мілорде. Якщо на мені чужа магія, то вона може Вас вбити!

— Або ж вона уб'є тебе...

— То був його план! Мабуть, Ваші вороги вирішили підібратися до Вас через мене.