Розділ 31.

Я була навіть рада, що мене відправили готувати кімнату для... графині де Лівон. Я не хотіла зараз нікого бачити. Особливо графа. Мені потрібен був час, щоб прийти до тями і заспокоїтися. Зрештою, він цілком міг погодувати себе сам. А принижуватись і бути його... так я і є його служниця.

Закляття так і не працювали в будинку, тому мені довелося все вичищати вручну. Амадіна готувала обід тепер на вимогу нової господині, і мені не було кому допомагати. Але я навіть подумки не скаржилася. Як швидко леді Аурі увійшла в роль господині будинку...

Я проходила через хол, коли Соур зустрів у дверях графа Беррінга. Нова кімната графині була порожня, тому з підсобок я несла різні оздоблення. Хотіла я проскочити непоміченою, але Соур пішов доповідати графу про прибуття гостя, і тут лорд Беррінг помітив мене.

— І знову Ви, Дарія Вімпл, - манірна посмішка розпливлася на його симпатичному обличчі.

Я вклонилася і поспішила втекти, але мене різко схопили за руку і повернули до себе. Другий раз на день у мене з рук все посипалося.

— Послухайте мене уважно, Даріє. Я свого друга образити не дам. Хоче він цього чи ні. Ще раз попереджаю, збирайте свої речі та забирайтеся з цього будинку. По доброму. Більше попереджень не буде. І Вітор Вам не допоможе. Що там було? Слізно благали і клялися у своїй невинності?

— Відпустіть мене! Я не розумію Ваше... настільки різке ставлення до мене, - спробувала звільнитися я з міцних рук чоловіка, але він лише болючіше стискав мій лікоть. - Хіба я хоч раз завдала зло графові?

— Ви - загроза для нього, про яку він ще не знає, - процідив граф Беррінг, і я дивилася на нього здивовано.

— Загроза? Про що Ви?

— Я знаю, про що говорю. Ви – його смерть. Можливо, Ви не знаєте про себе. Але Ви – його смерть. І не дай боги, з моїм другом щось трапиться з Вашої вини, - обличчя чоловіка аж перекосило від люті, а я не на жарт злякалася, - я сам особисто розрубаю Вас на дрібні шматочки. Не торкайтеся до нього і не підходьте. Розірвіть цей проклятий контакт із ним!

— Граф Беррінг? - чоловік різко відсторонився від мене і його обличчя миттєво засяяло, коли він побачив графиню де Лівон, що підходила до нас.

— Аурі, ой... точніше сказати Ваша Світлість? - граф поцілував ручку графині. - Мені приємно усвідомлювати, що мій друг зробив нарешті правильний вибір і опинився під Вашим надійним захистом.

Графиня, здавалося, навіть збентежилася.

— Ви як завжди вмієте гарно лестити. Ви, мабуть, до мого чоловіка? Пройдемо. Ми якраз обідатимемо. Я впевнена, мій чоловік не проти Вашої компанії.

Я і з місця не зрушила, повністю спантеличена словами графа Беррінга. Тільки прийшла до тями, коли до мене звернулася графиня.

— Ресо, ти завжди така неохайна? Моя кімната вже готова? Тоді йди допоможи Амадіні та мені. Ще раз побачу, що ти щось розбила – відніму із зарплати. А може, і взагалі звільню.

— Так, за нею доглядати слід, — втрутився чоловік, зло блиснувши очима. - Вона із притулку, сирота. Такі люди зазвичай дуже люблять красти.

— Мабуть, через хворобу Вітора не було охочих влаштуватися на роботу? Тут роботи дуже багато, слуг не вистачає. А тепер ще й працює настільки... некваліфіковані працівники. Бідолашний Віторе, що йому довелося пережити! Так, жваво до роботи! - прикрикнула на мене графиня, і вони з графом пішли.

Що означає, я – загроза? Перервати який контакт? Чи це просто чергові залякування? Але чому? Чому граф так прагне мене позбутися? Ні, з мене вистачить... я втомилася.

Кімната графині була готова, і я пішла допомагати Амадіні. Виявляється, графиня не соромилася роботи та вміла готувати. Тільки ось... мені здалося дивним, що Амадіна так легко допустила її до кухні. Ні! Це не мої проблеми!

Я допомогла накривати на стіл у їдальні, коли прийшла Її Світлість і наказала принести мені тацю для графа. Він відмовлявся обідати у їдальні. Графиня сама поставила всі необхідні страви, все перевірила, а потім наказала слідувати за нею з підносом.

Перед кабінетом вона зупинилася і, повернувшись до мене, простягла руку.

— Ліки Його Світлості. З цього часу я сама стежитиму за прийомами всіх його ліків. Я не можу довірити його життя абсолютно в чужі руки.

— Я можу віддати ліки лише Його Світлості. Вибачте, міледі.

— Хм, а ти у нас свавільна? Але... у принципі, у цьому питанні я тебе підтримую. Небезпечно передавати ліки графа в незнайомі руки. Віддаси зараз їх Його Світлості.

Різко розвернувшись, вона відчинила двері й увійшла. Я спробувала встигнути проскочити, поки двері не зачинилися, але це виявилося неможливим. Не було сумнівів, що графиня зробила це спеціально, щоб ударившись об двері, я впустила тацю. Знову.

Але в той момент, коли здавалося, трагедія неминуча, двері навпаки відчинилися ширше. Я кинула погляд уперед і натрапила на пильний і похмурий погляд графа. І відразу опустила очі.

Не знаю, чи то... від втоми, чи то від спогадів про графа, що цілувався з жінкою, руки в мене затремтіли, чим викликали тихе деренчання столових приладів на підносі.

А ще у кабінеті сидів граф Беррінг. І мені взагалі стало не зручно тут.