Розділ 29.

До пізнього вечора граф був зайнятий. До нього постійно заходив Соур. Кілька разів дворецький і зовсім виходив із дому. І повертався вже не один. За весь час роботи я не бачила тут такої жвавості. Вже близько одинадцятої вечора я рішуче попрямувала до графа, щоб припинити все це і змусити його повечеряти. Сьогоднішній день був надто напруженим для нього, і я боялася, що завтра йому стане гірше.

Навіть у таку пізню годину в його кабінеті знаходився якийсь лорд, з яким граф вів спокійну розмову. Але навіть одного погляду мені вистачило, щоб зрозуміти наскільки виснажений Його Світлість. Я ввічливо привіталася з гостем і присіла у кніксені.

— Мілорде, прошу пробачити мені, що турбую Вас, але вже пізня година. Вам необхідно повечеряти та прийняти ліки. А також Ви маєте відпочити.

Густі брови незнайомого мені чоловіка повільно поповзли вгору, а потім він перевів свій погляд на графа. Я прикусила з внутрішнього боку щоку, але змусила себе суворо подивитися на мілорда.

Його Світлість довго дивився на мене, а потім, наче прокинувшись і вже більш усвідомленим поглядом знову глянувши на мене, несподівано спокійно кивнув.

— Так, Ви маєте рацію, Даріє. Можете принести вечерю. Лорде Горвет, - звернувся вже граф до свого співрозмовника, - можемо продовжити завтра.

— Я й так вас зрозумів, граф де Лівон. Не сумнівайтесь у мені. Все буде виконано, як Ви наказали. Я прибуду завтра після обіду. Відпочивайте, Ваша Світлість.

Лорд Горвет вклонився графові. Я присіла в кніксені перед гостем, а чоловік у відповідь зненацька ввічливо кивнув головою. Я поспішила принести гарячу вечерю, яку Амадіна завбачливо нагріла і теж чекала, як і я, на відхід незнайомого гостя.

— Ви сьогодні повністю виснажені, мілорде. Це вже занадто, - голосила я, розставляючи вечерю на столі, і все більше турбуючись про стан графа.

— Згоден, - стомлено промовив чоловік і я кинула на нього погляд. - Сідай, Даріє, не метушись. Де твоя вечеря?

— Час вечері минув уже давно, мілорде...

— Ти почала порушувати свої слова?

— Часом Ваші накази зовсім не логічні та суперечать загальноприйнятим правилам. Не замовляйте мені зуби, мілорде, щоб з'їли все до останньої ложки!

Граф стомлено подивився на мене, але навіть крізь цю втому він не зміг приховати своєї усмішки.

— Ти погано харчуєшся, — раптом видав граф.

— Мілорде, не забирайте ні в себе, ні в мене час, - суворо промовила я.

Я не змогла змусити графа з'їсти всю вечерю, але розуміла, що і від втоми часом втрачається апетит. Дала йому ліки і вже зібралася покликати Соура, щоб він допоміг господареві приготуватися до сну, як раптом граф узяв мене за руку і посадив на місце.

— Присядь і тепер послухай мене уважно, — наказав чоловік, але таким м'яким тоном, наче й не наказував зовсім, а просто... просив.

— Вам потрібний відпочинок, мілорде. Завтра можемо поговорити...

— Даріє, та чого ж ти вперта! - тихенько засміявся граф, але одразу ж став серйозним. - Ти сама чула всю розмову з королем. І сподіваюся розумієш, що на мене тепер чекає. Знаючи короля, я впевнений, що йому зовсім не сподобалося моє небажання одружитися знову. Тому завтра... цілком можливо мені вже надішлють шлюбне свідоцтво, підписане королем.

Я замовкла і принишкла.

— Це означає, Даріє, що завтра в цьому будинку може з'явитися нова господарка.

Я навіть подих затаїла...

— Мене можуть звільнити?

— Поки я живий, у будинку хазяїн лише я. І підкорятися ти повинна лише мені. Я хочу, щоб ти це зрозуміла раз і назавжди, Даріє. Ти мені потрібна. Не залишай мене одного, - його рука міцніше стиснула мою, а я навіть забула як дихати. І що означають його слова?

Я взяла себе в руки і спробувала відігнати всі настирливі й дурні думки. Поглянувши на графа, я запитала:

— Ви вважаєте, що... леді Аурі може бути з цього клану? Мені здалося, що вона досить приємна та красива леді. І вона була щиро рада вашій зустрічі.

— Вона була моєю коханкою, — так просто видав граф, а я... я... мене ніби крижаною водою обкотило, і водночас я відчула, як моє обличчя заливає фарба. Я зовсім не маю говорити з графом на подібні теми. Але він продовжував, і продовжував тримати мене за руку.

— Я вже не знаю, кому можна довіряти, а кому — ні. Сьогодні в мене склалося враження, що я мимоволі перейшов дорогу королю. А може... а може, я вперше побачив його з іншого боку. Моя сім'я була віддана короні протягом багатьох століть. Так само, як і Його Величність, мій рід дуже давній. Нас багато, що зв'язує. Як і мій батько, я повністю віддав своє життя служінню Його Величності. Захист королівської сім'ї – ось моя основна робота. Як, в принципі, і будь-яке прохання короля, аж до шпигунства. Але це довгий відступ. Сьогодні я зрозумів, що наша жертва, моя жертва для короля ніщо. В принципі мене це не мало б хвилювати, але... так вийшло, що тепер я хочу жити. Все надто заплуталося. Повірити я можу королю, що йому потрібна підтримка у Раді. І, звичайно, мій титул, стан - все це дуже допоможе батькові Аурі. Але... коли мене намагалися вбити і вже з досить різних причин, я не можу і не хочу вірити тепер людям, Даріє.