Розділ 27.

Я прокинулася рано і покинула графа до його пробудження. Дякувати богам, він виглядав цілком спокійним. А також, слава богам, мені не снився сьогодні граф. Останні сни були надто відверті. Я б ніколи в житті не наважилася на... таке. Особливо із графом. Хто він і хто я?!

Увійшовши на кухню, я вже в котрий день відзначала пониклий настрій Амадіни. Вона сухо віталася зі мною та з Соуром, мовчки віддавала та забирала тарілки, і ніяк не хотіла більше з нами спілкуватися. Але сьогодні вона здавалася ще більше засмученою, ніж раніше. І вперше заговорила сама.

— Він уже спілкується з усіма, збирається до короля, виходить на терасу... але жодного разу не заговорив зі мною, — майже зі сльозами промовила вона, передаючи мені тацю зі сніданком.

Я так само, як і жінка, не розуміла такого ставлення до неї з боку графа. І вирішила сьогодні ж домогтися роз'яснень.

Коли я принесла сніданок, у кабінеті знаходився Соур і вони з графом щось бурхливо обговорювали. Зазвичай стриманий дворецький зараз був незвично схвильованим.

Я вибачилася, чоловіки замовкли. Граф дав дозвіл накрити стіл, але мені стало незатишно під прицілом двох пар очей. Зрештою, Соур пішов, але граф продовжував за мною дивно спостерігати. Я непомітно кинула на нього свій погляд, і якось серце затремтіло. Сьогодні він був без піджака. Просто біла сорочка, з розстебнутими верхніми ґудзиками, із закоченими рукавами. Напевно... Соур допоміг. І до чого він зараз виглядав... так... затишно чи що? І не здавався таким пихатим і взагалі не здавався... графом! Ой, що це я там собі вже вигадую?

— Як Ви сьогодні почуваєтеся, мілорде? - запитала я, сідаючи біля нього і починаючи подавати сніданок. Я знову кинула на нього погляд і опустила. Чоловік із прищуром розглядав мене. З прищуром і якимось... інтересом, якого раніше я зовсім не помічала.

— Дякую. Біль сьогодні трохи менший. А де твій сніданок, Даріє? Адже ми домовлялися.

— Вибачте, але я щось не голодна.

— Ти не захворіла? Добре почуваєшся? - трохи стривоженим голосом уточнив чоловік.

— Так, не турбуйтеся. Просто не голодна.

Сніданок пройшов у тиші, і лише трохи пізніше я наважилася поставити запитання.

— Амадіна з кожним днем почувається все більш і більше зрадженою Вами, мілорде. Може... Ви поговорите з нею?

Я почула тихе зітхання і мигцем кинула на чоловіка погляд.

— Вона щиро не розуміє Вашого ставлення до неї. Новини про покращення Вашого здоров'я вже долетіли до палацу, але Ви продовжуєте наполегливо уникати Амадіну. Мені здається, вона збирається звільнятися.

Я дивилася як граф судомно стискає та розтискає кулак. Він на щось вирішувався, але я ніяк не могла зрозуміти, чому йому так складно зробити цей вибір.

— Мілорде?

— Моє зараження було... досить дивним. Поруч нікого не було зі сторонніх, – несподівано для мене почав своє пояснення граф. - Моя родова магія захищає мене навіть у ті моменти, коли я не можу визначити небезпеку. Батьки та діти є найбільш довіреними та безпечними для мага людьми, бо навіть за їх бажанням, вони не можуть завдати шкоди. Спрацьовує закон родової магії. Що ж до дружини та інших осіб, то... я можу включити в безпечне коло осіб будь-кого, кого вважаю за потрібне. Ерманії я ніколи не довіряв. А ось Амадіна... вона була зі мною майже з дитинства. Я чудово її знав, як і її мати. Мої батьки довіряли їй, і я довіряв. Тому вона - єдина, хто включений до мого родового захисту. Це означає, що я... можу не перевіряти ще раз свою їжу на отруту, не боятися, що вона мене вб'є.

Граф замовк, а я договорила за нього.

— Ви вважаєте, що вона заразила Вас?

— Не з власної волі, - поспішно відповів граф з гірким вдихом і подивився мені в очі. - Нею скористалися. Вона принесла мені вже заражену їжу.

— А як же Ваша родова магія?

— Це заклинання довіри. Родова магія не втручається у ті відносини, яким я довіряю.

Я задумалася на кілька секунд, а потім здивовано запитала:

— І Ви тепер звинувачуєте Амадіну і перестали їй довіряти через це? Я впевнена, що вона не...

— Я вірю їй. І повторюю, що нею скористалися. Вона сама навіть не знає про це. Але якщо дізнається... - граф заплющив очі і похитав головою. - Я знаю її почуття до мене. Вона ніколи собі не пробачить, навіть не будучи винною.

— Мілорде, вибачте мені, але мені здається, Ви припускаєтеся помилки відштовхуючи її від себе.

Чоловік міцно стиснув зуби, що навіть жовна заграли на його щоках.

— Я довіряю їй, Даріє. Але якби я розповів їй про все, вона стала б більш підозріливою до всіх і до всього. Навіть до того ж Дерека, і навряд чи так щиро й охоче взяла б у нього ліки. А мені потрібно було дізнатися все про тих людей, які хотіли мені смерті, які належать до клану. Я не був певен, що Амадіна, з її... чистою і відданою душею, зможе так правдоподібно зіграти на публіку.

— Тобто Ви... нею скористалися, як і Ваші вороги?

— Ні, що ти несеш! - грізно вигукнув граф і гнівно глянув на мене.

— Але Ви також грали на її любові та довірі до Вас.