Розділ 12.

— Я зовсім нічого не розумію, — вкотре я повторювала ці слова. Тихіш задумливо кружляв навколо великої раковини і періодично повторював ці самі слова.

Я заповнювала щоденник спостережень і була здивована. Стан графа в плані стану магічних полів погіршився з моменту моєї появи в будинку в рази, але чоловік почував себе не набагато гірше і, крім того, було видно невеликий прогрес у вигляді повернення мови. У всіх трактатах пацієнти з таким ослабленим організмом вже були на межі смерті, вони були повністю паралізовані, втратили зв'язок із реальністю та їх функції обмежувалися лише спробами зробити на один вдих більше. Не лише силове поле, а й фізичне здоров'я пацієнтів були у вкрай важких станах. Але з графом все було інакше...

— Не знаю, наскільки моє припущення було вірним, але минуло кілька годин, а викидів магії так і не сталося, — задумливо промовила я, постукуючи олівцем по товстому зошиту. — Звичайно, це не вихід щоразу присипляти графа, але в цьому щось є, не знаходиш?

Тихіш впевнено покивав головою. Але потім він з іронією висловив своє припущення.

— Що? — засміялася я. — Граф - дивний, я не заперечую... Так, згодна з тобою, Тихіше. Його рішення відправити мене на бал – результат паразитичного впливу на його мозок.

Коли мілорд озвучив мені свій наказ, я навіть не знала, як правильно відреагувати. Хотілося розсміятися, щиро. Адже хто при здоровому глузді пошле свою служницю, ресу, сироту без імені та роду на королівський бал? Але граф був серйозним, як завжди. Як і його друг, граф Кейл Беррінг. Щоправда, цей світловолосий, приємний на перший погляд чоловік все ж таки привабливо посміхнувся мені, ніби намагався вселити впевненість і запевнити, що все це не жарт.

Наступного дня прийшов кравець, який зняв із мене мірки. Мені не дуже сподобалося, як він поводився зі мною. Мабуть він ще ніколи в житті не одягав рес, і це було вище за його гідність. Але тут я з ним цілком згодна і звинувачувати ні в чому не можу. Бідолашний кравець не міг, мабуть, відмовити такій людині, як Його Світлість. Тож йому доводилося підкорятися безумству графа. Що ж до мене... аналогічна історія. Я - лише служниця і мій обов'язок підкорятися господареві.

Моє спілкування з графом зводилося до мінімуму. Він не розмовляв зі мною, а я вже боялася зайве слово сказати. Я бачила, що він дуже незадоволений мною після випадку зі снодійним. Розумію його, але міг би й відзначити, що викиду магії не сталося через два дні.

Я своїм очам не повірила, коли побачила себе в дзеркалі. Сукня була гідна справжньої графині чи навіть принцеси! Одяг у притулку завжди був із грубих тканин, так само як і форма служниці. Деколи вона навіть могла травмувати шкіру. Правда, я вже так звикла до жорсткості, що, напевно, моя шкіра огрубіла з часом. А може просто звикла. Так що легкий шовк, яким мене огорнули цього вечора, здавався таким невагомим, таким невловимим, що навіть часом здавалося ніби на мені нічого немає.

Наді мною цього вечора працювали кілька людей, намагаючись зробити з мене... людину. Чи краще сказати жінку?

Моє волосся завжди було туго стягнуте в пучок. Можна навіть сказати, все моє життя. Я вже й забула якого воно дійсно кольору і яке на дотик. Як можуть переливатись і блищати. А щодо макіяжу... я його ніколи й не робила. Із дзеркала на мене дивилася не Дарія. Хоча... навіщо я обманюю? Хіба зовнішність може щось змінити? Звичайно ж ні.

У той момент, коли я побачила у вікні екіпаж графа Беррінга, я була повністю готова. Зовнішньо. Але внутрішньо я була дуже схвильована. Я досі не могла повірити у цю реальність. Не знаю з яких причин мене беруть на бал, але це справжній королівський бал! Та жодній ресі ніколи в житті не пощастить хоч одним оком подивитися на всю цю чудову подію!

Тихіш проводжав мене шалено закоханим поглядом.

— Дякую, мій милий! Це тобі смаколик, щоб не нудьгував без мене. Я обов'язково тобі все розповім у найдрібніших подробицях. Обіцяю!

Я спустилася сходами і попрямувала до кабінету Його Світлості. У цей момент я зіткнулася з Соуром, який мабуть провів графа Беррінга, що тільки-но приїхав. Складно було зрозуміти почуття, що промайнули на обличчі дворецького. Я не була впевнена, що саме він знає про мою «подорож» на бал: всю правду або тільки ту, частину яку знала і я. Але щире здивування промайнуло на його обличчі і... невже мені... Ні, здалося, що Соур трохи схвально кивнув головою.

Серце вистрибувало з грудей. Долоньки спітніли так, що я мало не потерла їх про прекрасну свою сукню. Не знаю, чому я так нервуюся, входячи до кабінету?

Першим мене побачив граф, що сидів за столом. Він втупив у мене свій погляд і сильно насупився. А коли на мене подивився граф Беррінг, я взагалі опустила погляд і намагалася не розридатися. І що за дурість?

— Макіяж був зайвим. Це бал-маскарад. Вас ніхто не повинен впізнати чи запам'ятати, — сухо прокоментував Його Світлість і відвів злий погляд убік.

— Нічого не зайве, Віторе. Мені подобається. Правда... дуже несподівано, — висловив свою думку граф Беррінг, чим ще більше мене збентежив і... змусив почуватися, як не у своїй тарілці. Що за фактом і було. Мене обговорювали так, ніби мене тут не було або я була неживим предметом. "Ресо, ти зовсім забула своє місце!" - привела саму себе до тями я.

До мене підійшов молодий чоловік і простяг маску. Намагаючись вгамувати тремтіння, я схвильовано простягла руку і забрала маску, але граф притримав мене.