Розділ 8.

Сьогодні повинен був приїхати доктор Марвей. Соур, як це вже не раз було, викликав мене та в котрий раз наказав мені тримати язик за зубами перед лікарем.

— А Амадіна справді підливає ліки графові? Або вона заодно з Вами та графом?

— Ресо, - нависаючи наді мною, застережливо прошипів дворецький, - через Вас мій господар у небезпеці. Не знаю чому Його Світлість довіряє Вам, але я стежу за Вами і НЕ ДОВІРЯЮ!

— Мені здавалося, що ми з Вами мали бути на одному боці, Соуре, — не піддаючись на провокації, заявила я.

Дворецький підняв брови.

— О, ні, ресо! Ви явно помиляєтесь. І незабаром Вас тут не буде.

— Звідки стільки злості, Соуре? - спитала я, схрестивши руки на грудях і дивлячись на чоловіка. - Я нічого поганого графу не зробила. Я, навпаки, врятувала його.

— Не кажіть нісенітниці, ресо. Це він Вам життя врятував! Ще й заплатив за це! Невже Ви вважаєте, що хтось повинен повірити, що Ви змогли відкрити вікно зовні? Заклинання у цьому будинку не діють! Ви настільки дурні, що не змогли навіть придумати щось розумніше! Не знаю, як тільки Його Світлість Вам вирішив повірити.

Ця розмова могла б тривати вічно. Так, я хотіла б дізнатися більше про те, що відбувається у цьому будинку. Особливо після того, як мілорд врятував мене.

Лікар Марвей провів огляд графа, знову вколов йому якісь ліки і поставив мені кілька запитань. Я впевнено відповіла, як завжди, що граф їсть за розкладом. Амадіна показала напівпорожню пляшку і підтвердила, що я повертаюсь з порожніми тарілками від Його Світлості. Лікар, здавалося, залишився не дуже задоволений нашою «роботою». Наказав продовжувати «лікувати» графа і повідомив, що повернеться за тиждень.

— І що буде, коли лікар Марвей не побачить бажаного результату? - спитала я у графа, коли принесла того ж дня вечерю.

Його Світлість важко зітхнув і закотив очі. Він сьогодні виглядав ще гірше, ніж кілька днів тому.

— Хіба Ви не боїтеся, що його уколи одного разу Вас занапастять? - намагалася я достукатися до Його Світлості. - Чому Ви дозволяєте їм так із собою чинити?

Граф, як завжди, не торкався їжі, яку я приносила. Мабуть, Амадіна справді була не в курсі всього, що відбувається, і вірила лікарю. Чомусь ні Соур, ні Його Світлість не довіряли їй. Хоча жінка здавалася дуже вірною та відданою своєму господареві. Соур крадькома приносив свіжу їжу і я годувала графа.

І зараз, чекаючи, коли дворецький принесе нову вечерю, я вирішила спробувати графа. Чоловік був, м'яко кажучи, не в настрої розмовляти зі мною на такі теми. І зізнатися... я не розуміла саму себе. Навіщо я намагаюся докопатись до чужої правди? Мені просто... спостерігати за графом треба. А я вічно лізу зі своїми розпитуваннями та зауваженнями.

Коли Соур приніс вечерю, граф наказав погодувати його, але... раптом йому стало погано. Конвульсії, викид магії, блідість, що лякає.

— Тільки не це! - вигукнула я.

— Не торкайтеся його! - наказав Соур, який ще не встиг піти. - Це наказ, ресо!

Я просканувала тіло графа, але цього разу не помітила, щоб паразит проявляв активність. Тоді... що не так із мілордом?

Чоловік дивився в одну точку, не звертаючи уваги на нас, але я все ж таки намагалася прочитати, зрозуміти з його обличчя, що з ним відбувається. Суор, як завжди, лише заважав і намагався вигнати мене з кабінету. Звичайно, я не лікар і звідки мені було зрозуміти взагалі німу людину, але якийсь внутрішній голос мені підказав, що відбувається з чоловіком. Я швидко кинулася за тазом і встигла вчасно. За хвилину у чоловіка відкрилося блювання.

— Соуре, принесіть терміново настоянку від блювоти! - наказала я дворецькому, поставивши таз на коліна графа, і тримаючи його голову.

— Але...

— Негайно!

Та яка тут настоянка! Тут би не завадив укол. У графа тривало блювання не менше півгодини. Випити настоянку було неможливо, але я все одно давала по чайній ложці, щоби ліки хоч потроху, але починали діяти.

— Граф би сам упорався, — дзижчав Соур під руку, але й по ньому було видно, що він дуже стурбований станом Його Світлості. І звичайно, на те були причини.

— Його Світлість не має вже тієї магії, яка б допомагала йому вилікуватися, — вирішила я прояснити ситуацію стривоженому дворецькому. - Тепер треба сподіватися, щоб наші з вами ліки допомогли йому.

Незабаром настоянка все ж таки допомогла. Граф виглядав дуже змученим та знесиленим.

— Соуре, допоможіть мені перенести його на ліжко, - наказала я і відвезла графа до його спальні. Дворецький не сперечавсяв. Як і граф не чинив опору.

Ми акуратно переклали його на ліжко, завбачливо знявши з чоловіка одяг. Нині вона була явно зайвою.

— Мені ще потрібні подушки під голову. Він ні в якому разі не повинен лежати. У разі чого він може захлинутися. А також мені потрібна ще настойка, а на ранок, передайте Амадіні, мені потрібний бульйон. Я залишусь тут цієї ночі.

— Ресо, що Ви собі дозволяєте...

Я обернулася до дворецького і суворо подивилася на нього.

— Дозволяю те, що не дозволяєте ні Ви, ні Його Світлість. Намагаюся врятувати його життя, - я сумно поглянула на графа, який зараз спокійно спав. - Принаймні намагаюся не дати Асканару зарано прибрати його до своїх рук.