1.

Влад

                        Єдине гальмо на шляху до наших завтрашніх досягнень — це наші сьогоднішні сумніви

                                                                                                                                                           Ф. Рузвельт

Я сидів і дивився на головних менеджерів моєї мережі: сьогодні їх був практично повний комплект, шість з семи. Але сьомий мав поважну причину не прийти, бо ж саме сьомий «покер-клуб», який насправді ніколи не був і не буде цим «клубом», зараз був на фінішній прямій перед запуском.

— Добре, ви всі гарно попрацювали. Максиме, — я звернувся до одного з менеджерів. — Залишся на пару хвилин. Всі інші — можете бути вільні, дякую за роботу.

— До побачення, Владиславе Михайловичу, — одноманітно прощалися мої підопічні, по черзі потискаючи мені руку і виходячи з зали.

Максим, як я і просив, залишився. Як тільки всі інші пішли, я сів на своє місце, і жестом запросив Макса сісти навпроти. Коли він присів, я почав говорити:

— Максиме, пам’ятаєш про наше парі?

— Так, босе, — він кивнув. — Я програв, тож можете просити що завгодно.

— Насправді, у мене навіть не було часу придумувати щось цікаве. Та в мене дійсно буде до тебе прохання, однак, можливо трохи незвичне, — я подивився на Макса. — У мене якась біда зі служницями. Вже четверту за місяць звільнив. У Харкові у мене була просто ідеальна Машенька, але вона вийшла заміж, і її чоловік не захотів, щоб їх родина переїжджала до Києва.

— А що ті інші, яких було чотири? Невже так погано справлялися зі своїми обов’язками? — здивовано запитав він і пограв бровами, усміхнувшись.

— В тому то і справа, — я зітхнув. — Мені не потрібна модель на підборах, яка буде вдавати, що щось робить. Мені потрібен хтось, хто зможе тримати будинок в ідеальній чистоті, і ще, бажано, готувати.

— Але ви живете в передмісті, дівчині-робітниці буде незручно їздити.

— Я забезпечу її кімнатою, це не проблема, — відповів я. — Так було б навіть краще. Однак треба буде перевірити її бекграунд. Я не хочу, щоб до того, як вона працюватиме в мене, вона вже мала досвід подібної постійної роботи в будинку людей мого кола.

— Ви суперечите самі собі, — він знизав плечима. — Якщо вона буде без досвіду...

— Вона має бути з досвідом роботи, але без контактів з олігархією. Ну і, авжеж, ніяк не пов’язана з правоохоронними органами, політикою, журналістикою, ігорним бізнесом і тому подібним.

— Ви ніби не служницю шукаєте, а главу охорони, — він усміхнувся.

— Не бійся, моя охорона її ще раз перевірить після того, як ти її знайдеш, а хоча... Підбери мені декілька, а потім, вже серед тих декількох, я й зроблю вибір.

Домовившись, ми нарешті покинули конференц-залу. Насправді я не надто сильно сподівався на Макса, але, в крайньому разі, просто спробую усіх, кого він приведе, по черзі. Може, хтось і підійде.

В ідеалі мені була потрібна професійна і тиха мишка, яку я не буду помічати.

У людях я завжди цінував саме професійність. Раніше також звертав увагу на лояльність, але зараз вирішив, що легше людям просто не довіряти.

На жаль, навчило мене цьому правилу моє життя. Друг, якому мій батько довіряв як собі, і якого вважав практично братом, зрадив його і злив інформацію нашим головним конкурентам. Ті, в свою чергу, передали інформацію по наших казино в поліцію і, крім того, доплатили їм чорним налом. Батько ледь-ледь викрутився і зберіг фірму, однак ціною свого здоров’я.

Через ті емоційні гойдалки він неодноразово потрапляв до лікарні, а мені доводилось брати на себе менеджмент казино. Юридична та економічна освіти за кордоном дали необхідні для цього знання, а зростання поряд із вічно працюючим над справами казино батьком забезпечило корисний досвід.

З самого дитинства я ріс, знаючи, що буду продовжувати батьківську справу. Навіть якщо мені інколи й хотілось займатися чимось іншим, я сам не давав собі й шансу, бо знав, що батько покладає на мене певні надії. Я не хотів його розчарувати, так і минав рік за роком.

Так, більшість моїх знайомих-мажорів що в шкільні, що в університетські роки, просто марнували своє життя незрозуміло на що, однак не можу сказати, що ніколи не хотів і сам зробити щось таке, і що ніколи не зривався...

Та все одно завжди знав, що деякі люди не мають права на помилку. Щоб тебе поважали, треба все робити ідеально. І якщо комусь для «ідеально» було достатньо прочитати щось в підручнику, то мені не все давалось так легко.

Ідеальна репутація, ідеальні оцінки, ідеальне все... Мене нудило від мого життя. Саме через це в універі я якось дозволив собі зайвого і напився з компанією «друзів». Прокинувся прикутий наручниками до батареї в якомусь закинутому будинку. Це було моє перше і, слава богу, єдине викрадення.

Батько, авжеж, мене викупив, і все обійшлось, але після цього випадку я перестав пити і балуватись травичкою. Я зрозумів, що мій розум має бути постійно чистим. Напевно, ще тоді я мав би задуматись над тим, що довіряти комусь, хто не є твоїм родичем, нема сенсу...

Коли закінчив виш, то зосередився на роботі у батька. Він же, після тієї історії з другом, удавав, що все добре, завжди жартував, був бадьорим і веселим.