Служителі Феміди

24

Нік склав всі папки в сейф, закрив на ключ і зібрався додому. Справу закінчено. Документи передано. Тепер можна і відпочити. Він оглянув кабінет. Чотири стіни, стіл, шафа, м’яке дороге крісло, диван, сейф в шафі. Сірі стіни. Ну і вікно. Нік вимкнув світло і вийшов.

В коридорі було тихо. Світло світило лише в кількох місцях. Найбільше біля чергового. «Живий куточок серед цих сірих стін і мороку» – подумав Нік. Він пройшов коридором і торкнув за ручку дверей. Кабінет не був зачинений. В ньому ще були Кирило, Наталія і Еліта. Всі троє дружньо пили чай і про щось бесідували. Прихід Ніка застав їх зненацька.

– Як же вас багато. – сказав Нік. – Аж приємно глянути, що я не останній нині буду йти додому.

– Чаю? – запитала Наталія.

– Так, дякую. – Нік пройшов і сів на крісло. – А ти чого ще тут вичікуєш? – звернувся він до Кирила.

– Та от сиділи обговорювали нашу останню справу. – відповів Кирило. – До чого ж ми дожили, коли рідна дочка наводить на свого батька!

– Світ такий. – відказала на те Наталія. – Знаєте, я коли дивлюся що мій малий вчить в школі і які там розклади – то в мене теж волосся дибки полегеньку стає. І це при тому, що моя дитина вихована. А що говорити про тих, чиї батьки бозна де.

Нік мовчав. Він згадував своє дитинство. Своїх батьків, коли вони ще були обоє живі. Як же то давно було. І як би він хотів ще хоча б на мить повернутися туди – назад до них, в той маленький дитячий рай. Але цього вже не буде ніколи. І він лише тихо зітхнув.

Наталія тим часом подала чай а Еліта підсунула тарілку з печивом. Ось його єдина сім’я, єдині друзі, єдине життя. Ось все його життя. І коли вони розійдуться з ним залишиться те тепло, яке він відчув в цей момент, сидячи між ними.

– А що ти скажеш про все це? – запитав нарешті Кирило. – Я маю на увазі, про нашу справу.

Нік зробив ковток теплого чаю, попробував печива і сказав:

– Що буду думати. Впаяють їм поповній. От і все. Там бабка дійшла в реанімації. Відпечатки зійшлися і на тій квартирі і на квартирі Язичка. Тай зізнання вони самі підписали. Тим паче, що Ірина вже давно на обліку. Ще в дитячій висіла. А от з Аделою куди цікавіше.

– Що саме? – здивувалися всі.

– Здає вона всіх своїх покровителів. – усміхнувся Нік. – І Кривослівного і Нечисторукого і Гладкоязикого і Чорнодушого. Вони всі причетні до цього бізнесу. І не лише до цього. Ниточка там пішла і пішла. Як клубок в казці. Виспівує бабулька аж гай шумить. Але то вже не наша історія.

– Шкода все-таки молодих. – пробурмотіла Еліта. – Пішло все життя.

– А хто їх заставляв це робити? – запитав Нік. – Скільки є молодих людей, чиї батьки розходяться, помирають, їх вбивають на очах у них. Але ж вони не спиваються. Не шукають дозу. Йдуть вперед, через не можу. Не завдяки чомусь чи комусь а в супереч усім. І стають потім спеціалістами. Це вибір. І він має наслідки. Але найбільша іронія в тому, що Відбитий є сином Чорнодушого.

– Це як? – зробила великі очі Еліта. – Чорнодуший же ж цей …

– Цей не цей а дитину собі збоку мав. – байдужим тоном відповів Нік. – Ось така от правда.

Вони ще якийсь час бесідували а потім повільно почали збиратися додому. Тільки Наталія залишалася на ніч.

Що ж, ще одну справу їм вдало розкрити і перегорнути ще одну сторінку історії. А завтра їх буде нова справа і нові виклики.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше