6

Нік лише встиг відкрити двері як відразу побачив наступну картину. В Олега Віталійовича сиділо двоє людей. Одного він впізнав відразу. Це був Артем. Трохи змінений. Але той самий. Поруч з ним сиділа якась дівчина. Її Нік точно не знав. Але вже нюхом чув, що цю точно захочуть спихнути йому в команду.

– Ой, Ніку, заходи! – Олег підняв голову і відірвав погляд від того, що писав. – Для тебе радісна звістка. От тобі поповнення. Підсилення, так би мовити, твоєї команди.

– Не сумніваюся. – відповів НІк і всівся в крісло навпроти тих двох. – Ну цього я наче б то звідкись знаю. Втік неборака. І причому не сам.

– Артем повертається до нас. – урочисто повідомив Олег Віталійович.

– До рідних пенатів. – прокоментував Нік.

– А ця красуня – Еліта Володимирівна Клеєна. Випускниця. – продовжував Олег. – Ну а це наш дорогий, шанований і люблячий Нік Франкович Зоєв.

В кабінеті на якусь мить настала німа тиша. Потім Нік тяжко видихнув і зробив свою Мефістофелівську усмішку і промовив:

– А чого сидимо? До праці, пані і панове! До праці!

Артем і Еліта встали і послушно рушили до дверей. А Нік тим часом навіть і не думав вставати. Скоро двері закрилися і тоді він розслабившись звернувся до Олега.

– А що то за такий акт доброї волі для нас? Чим то пояснити, що відразу двох? Я скільки часу просив хоча б когось і ніхто не чув. А тут раптом аж так щедро.

– Артема звідти забрав я. Хрін схронився весь. Як не нині то завтра за ним прийдуть. Пасуть його Ніку. І то вже довго. Комусь сильно перейшов дорогу. От і хочуть закрити. Статтю шиють серйозну. Влип наш Хрін по самі бакенбарди.

– А та мала?

– То дочка одного депутата. Конче хоче бути слідчим. Ну сам розумієш, таким людям не відмовиш. Сам Перець її мені втюкав.

Нік зітхнув. Риє старий. Нічого. Якось буде.

– Ну що ж, нехай так. Будемо працювати з тим що є. То я пішов.

– А як там права та ваша? Що скажеш?

– Поки що цікавого мало. Все якесь дивне. Крутимося на місці і нічого не маємо. Словом, працюємо в поті чола.

– Звучить обнадійливо. Що ж, радий буду якщо ваш піт принесе успіх. Аби потім такий самий піт не лився уже з мого чола в Перця в кабінеті під час наради.

Нік усміхнувся і розвів руками.

– Ну то я пішов.