5

Наступного ранку Нік ідучи дорогою розмірковував про все почуте вчора. Не подобалася йому вся та показуха з удаваним болем за товаришем, яку розіграв перед ними Безволосий. Ще підозріліше виглядав головний редактор. Але це лише його думка. Не більше. Не може правосуддя будуватися на здогадках, припущеннях і особистій не приязні. Тоді це не правосуддя. Крім того, ніколи не можна сприймати відразу все за правду. Перші враження можуть бути хибними.

Йому спала на думку одна цікава річ. А чи не подзвонити йому до Діани. Це він мав був зробити ще вчора але так і не зробив. Поки повернувся додому, то встиг лише повечеряти і лягти спати.

Однак, часом буває так, що людина ще не встигне подумати як воно уже само до рук йде. Якраз саме зараз дзвонив Кирило. Він сказав, що Ніка чекає Віталійович і одна неприємність у вигляді подруги. Нік, звісно, усміхнувся. Ну яка там його може чекати неприємність.

По дорозі він ще зайшов в своє улюблене кафе попити кави. Все таки перед роботою треба гарно про все подумати. А де краще всього думається як не в тиші. Нік сів за свій улюблений столик в кутку і поринув у роздуми. Думки приходили в його голову одна за одною, складаючись в одну картинку. Отже, йому конче треба дізнатися щось про цих двох: редактора і псевдо колеги. А з іншого боку, якщо Іван справді був таким зубастим журналістом – то редакторові він був вигідним живий. З іншого, якщо Безволосий каже правду, то Іван мав мати ворогів до кучі. І тут найгірше. Бо всіх треба перевірити. А рук на всіх не вистачає. І роби що хочеш. Доки вони дійдуть до потрібного їм клієнта а він раптом візьме і никне кудись. Як в справ про коштовності. Зник в останній момент. І хто би міг сподіватися, що так станеться. Нюхом відчув, що на нього буде полювання. Чи може хтось десь обмовився. Хоча ні, вони самі винні. Хотіли прощупати. Блефонули. От він дав на ногу.

Нік ще якийсь час посидів, допив каву, вийшов і пішов в напрямку до свого місця праці, де на нього вже давно чекали.

Ще не встиг він переступити поріг як відразу ж упізнав фігуру Діани, котра стовбичила біля його кабінету. Ось вона. І навіть шукати не треба. цікаво, чого б це вона з самого ранку прибігла сюди. Невже має що сказати. Або шукає інформацію. В любому випадку, розмова з нею має на щось його наштовхнути. Але це буде потім. Спочатку треба піти привітатися з Олегом. Цікаво, що він там може хотіти.

Нік підійшов до Діани, привітався, пообіцяв поговорити і попросив зачекати кілька хвилин доки він відвідає начальство.

– Нам обов’язково треба з тобою поговорити. Зачекаєш ще кілька хвилин. Сама розумієш, треба показатися на очі. – усміхнувся Нік і пішов в бік кабінету Олега Віталійовича.