4

– Боже правий! – головний редактор ходив по кабінеті сам не свій. – Іванко! Як так сталося!? Він же такий був першокласний журналіст. Ви не уявляєте собі кого ми втратили. Це людина не просто з великої а з величезної букви! Та він давав кращі матеріали. Для нас це просто непоправна втрата.

– Ми би хотіли поглянути на його робоче місце, якщо таке є. – сказав Нік. – А ви не знаєте, Язичок мав якийсь комп’ютер чи ноутбук для роботи? Бо в дома в нього ми не бачили нічого такого. Ну а це в наш є невід’ємною складовою для роботи.

– Ноутбук в нього тут. Він ніколи не носився з ним. – відповів Борис Романович. – А щодо його домашніх речей – то я не можу вам нічого сказати. Хіба, може, Олексій вам щось скаже. Олексій Безволосий – один з наших журналістів. Вони з Іваном були добрими друзями. Він мав би щось знати. Але його зараз нема. Він «в засідці». Ну, матеріал готує.

В той самий момент в коридорі почувся чийсь дикий регіт а за хвилину відчинилися двері і на порозі з’явився повністю лисий чоловік з сережкою у вусі, в світлих джинсах і білій футболці. Він хотів щось смішне сказати своєму босу але побачив в кабінеті двох чужинців завмер на пів слові.

– А ось і Олексій! – сказав головний редактор. – Лесику, тут така справа. Словом, Івася нашого не стало. І ці джентльмени розслідують причину його передчасної кончини. Вони кажуть, що це вбивство!

Усмішка з обличчя Олексія вмить кудись зникла. Він весь пополотнів аж руки затряслися. Потім повільно переступив поріг, пройшов до кабінету, зачинив за собою двері і сів на одне з крісел.

– Я сказав, що ви дружили. І вони хотіли з тобою поговорити. – продовжував редактор. – Треба аби ти їм допоміг в цій справі.

Той лише кивнув головою в знак згоди. Він взяв графин, відлив собі повний стакан води і випив одним махом. Потім повторив процедуру. А тоді трохи прийшов до себе.

З його слів малювалася не дуже зрозуміла для обох слідчих картина. Олексій натякав, що Іван останнім часом «нарив» якийсь «свіжачок». Що саме той не знав. Але знав, що він знову пов'язаний з певним темними справами деяких плечистих людей, котрі ніяк не хотіли б аби їхні прізвища світилися на перших шпальтах газет під заголовком – «скандал».

– Отже, ви вважаєте, що це було вбивство пов’язане з його журналістським розслідуванням? – запитав Кирило.

Олексій кивнув головою що так.

– І часто він збирав такі матеріали?

– О, та Іван постійно мав різні тяганини. Як не з одними то з іншими. Ну що вже гріха таїти, він шукав щось таке, що інші би не хотіли брати. Якусь таку інформацію, котра би була бомбою. – втрутився редактор. – Це приносило газеті популярність. А йому славу. Ну і надбавки, звичайно. Самі розумієте, в нашій роботі ніяк інакше. Якщо хочеш аби щось підняло тебе на гребінь популярності – мусиш ризикувати. От він і ризикував.

– Іноді аж надто сильно. – додав Олексій. – Але воно того варте. Ви почитайте його статті. Куди там іншим.