2

В квартирі їх, як завжди, чекала одна і та ж сама картина - труп. Тіло лежало на кухні. Довкола все нагадувало виверження вулкану.

– Ну і ну. – сказав Нік. – Прямо таки побоїще. Що скажете, дядьку Федоре?

Експерт, котрий якраз встиг зробити огляд, випрямився і повернувшись нарешті лицем до Ніка з Кирилом, скривив міну.

– Ніку, тут було я не знаю що. – сказав він повільно. – Але пальців просто тьма-тьменна.

Увагу Ніка привернула розбита пляшка, котра валялася на підлозі поруч з тілом.

– Нею хтось вдарив жертву по голові. Старий вуличний прийом. Але, як не дивно, не смертельний. – продовжував експерт.

– Та тут шукати який удар був смертельним а який ні – це марна справа. Тут таке напевне творилося. – втрутився Кирило.

– Ти правий. – відповів експерт. – Але не зовсім. Був удар. Гарно поставлений. Як в якогось спец призначенця або професійного боксера. Він був визначальним.

– Отже, бив професіонал. – підсумував Кирило.

– Або той, хто володіє відповідними навиками. – поправив Нік. – Хтось з родичів є?

– Сестра має приїхати. – відказав дільничний. – Я вже її викликав.

Нік пройшов до кімнати. Тут теж було вже порозкидувано. Певне щось шукали. Цікаво би знати що саме. А ще цікавіше, що пропало. Бо в залежності від того, пропало щось чи ні можна буде кваліфікувати і спрямовувати напрямок пошуку.

– Жив, я так бачу, наш покійничок так собі. І не багато і не бідно. – сказав Нік, наче роздумував в голос. – А ким він працював?

– Останнім часом журналістом в газеті «Кожен день». А до того працював журналістом і редактором в «Спорті». Був дуже порядним чоловіком. допомагав підтримувати чистоту в будинку. – рапортував дільничний. – Сказати чогось поганого не можу. Ні з ким ніколи не мав ніяких конфліктів. Всі сусіди з ним були в добрих відносинах.

– А хто знайшов?

– Баба Катя. – відповів дільничний. – Катерина Михайлівна. Сусідні двері.

Нік ще раз оглянув кімнату. Треба обійти квартири, розпитати сусідів, хто що чув чи бачив. словом, стандартна процедура, котра як правило має що дає. Хоча, варто іноді вірити в дива. А може сьогодні якраз такий день.

– Давай, Кириле, йдемо. – сказав Нік. – Тут будемо дивитися потім. Воно від нас уже нікуди не втече.