18

А виявило, що у Леоніда Марковича була сім’я: дружина – Лариса і син – Олександр. Щоправда, після смерті чоловіка вони обоє безслідно зникли. Втім, це нікого не зацікавило. Тому жодної інформації про подальшу їх долю невідомо.

– А все-таки, куди вони поділися?

– Ой, Наталю, кому там в голові куди вони поділися. – відповів Кирило. – Тай нащо воно тобі?

Так, навіщо воно їй? Що вона хоче розкопати тут нового? Ну жили собі люди і не стало. Виїхали кудись. Не сидіти ж їм увесь вік в одному місті.

– Може і нічого. Я не впевнена, що це взагалі має сенс. Але хотіла би знати що з ними сталося далі.

В цей момент до кабінету увійшов Нік.

– О, добре що ви є. Маю для вас цікаву інформацію. І так, як ви вже, напевне, знаєте у Леоніда Марковича був син. Так от, йому на сьогодні має бути тридцять два роки. Проте де він знаходиться ніхто не знає. І я підозрюю, що нам треба його знайти.

– А я що казала – додала Наталія.

Але як знайти людину, котра давно випала з поля зору і ніде після того не світилася? Більше того, питання чи ці пошуки мають взагалі сенс? Адже, навіть якщо ще існує – то можливо живе собі і не хотів би згадувати про події багаторічної давності.

– Мене тут зацікавила особа таємничого шанувальника Тепленької. – продовжував Нік. – Чому ми нічого про нього не знаємо. Здогадайтеся куди я пішов. Правильно – я навідався в архів. Ні, не в наш. Ви не повірите – я таки знайшов інформацію про хлопця. Виявляється, він у вісімнадцять років змінив прізвище. І тепер всюди значиться як Максим Лютий. Я підключив до справи своїх добродіїв, котрі знають місто краще аніж ми з вами і котрим приношу вдячність у вигляді грубої купюри. Тож вони вияснили наступне. Працює він простим лаборантом. Живе сам. Але найцікавіше це те, що вони впізнали його на складеному фотороботі. І таким чином, думаю вам не треба пояснювати що я думаю.

Цікаво виходить. Тільки от пояснити його причетність до вбивства буде не просто. Його пальців взагалі нема в квартирі. Біля дому його ніхто не бачив. То лише працівниці знали про існування. Словом, пред’явити по суті нема що.

– І що з того всього? – запитав Кирило. – У нас нема жодних зачіпок. Ми навіть не маємо з чого почати діалог. А те, що він «мутив» з бабулькою – то це його справа. В цьому злочину нема.

– Поїдемо і побачимо. – відповів Нік.