2

Коли вони увійшли до квартири, то побачили наступну картину. Посеред коридору лежало тіло жінки, на вигляд років сорок – сорок п’ять. Поруч була розбита пляшка шампанського і розкидані по підлозі троянди. Певне поверталася від якогось добродія. Або хтось приніс буквально перед тим, як їй вкоротили віку.

– А може все це приніс вбивця? – голосно запитав сама себе Нік.

– Тоді у нього має бути як мінімум три руки. – відізвався Кирило. – Букет і шампанське – це вже дві руки. Ну а третю аби штовхнути.

Так, аби штовхнути треба було мати як мінімум одну руку. Як не як, жінка вона ще цілком здорова і могла би втриматися. Тут хтось дуже «постарався».

– А що скаже експерт? – запитала Наталія.

– А експерт скаже вам невтішну річ. – почав той, попередньо привітавшись з усіма трьома. – Її міг штовхнути той, хто приніс квіти, як зауважив Нік. Але це не страшно. Гірше те, що нема жодних відпечатків пальців, окрім самої потерпілої. Всі стерті.

Нік зітхнув. отже, це не випадковість і не нещасний випадок а цілком сплановане, холоднокровне вбивство. Якось так.

– Ну що колеги, будемо починати нашу роботу. – сказав він. – Ти Кириле підеш, послухаєш народне радіо у виконанні сусідів. Може хтось щось бачив, чув, знає. Ти Наталю – займися документами. Ну а я піду, поспілкуюся з дочкою нашої покійниці. – за цим він поволі пройшов коридором і зайшов до однієї з кімнат, де сиділа дочка.

– То отже, ви прийшли додому і застали таку картину? – перепитав Нік.

Дівчина ствердно кивнула головою. Вона ще не могла відійти від шоку. Нік зрозумів, що більше вона нині сказати не зможе і тому не намагався ставити ніяких питань. Він взяв документи загиблої і вийшов в коридор.

Там вже всі процедури було закінчено і тіло якраз збиралися виносити. Нік розгорну паспорт і прочитав:

– Тепленька Оксана Юріївна. Сорок сім років. Хм, не погано виглядала наша покійниця як на свої роки. Треба буде запам’ятати це. А раптом згодиться.