23

Нік повертався додому втомлений. Він вже був майже біля свого будинку як йому подзвонила Діана. Журналістський нюх її не підвів. Вона вже встигла проспатися, зробити свою роботу і прагнула тепер в будь-що отримати всі подробиці про розкриття цієї справи.

– Ну ви ж мені обіцяли! – плакалася вона в трубку. – Ніку! Як ви можете мене так брехати! І вам не соромно!

Нік солодко позіхнув. Він вже бачив себе в ліжку накритим ковдрою. Але нема ради, треба дати цій нишпорці те, що вона хоче.

– Гаразд. Хочеш все знати – їдь до мене: Садова тринадцять, квартира тридцять один.

Він піднявся до себе, пішов в душ, переодягнувся і став готувати якусь вечерю. Як не як прийде гостя. Нік вмів не погано готувати. Більше того, він міг навіть позмагатися з більшою половиною господинь. А головне, чистота на кухні при цьому завжди була. Так його навчила ще мама. І тепер він іноді повертався до цього процесу аби не втратити навики.

Почувся дзвінок в двері. Це була Діана. Вона прибула миттєво. Чи то може просто він вже настільки втомлений, що не відчув як швидко минає час. Втім, це не важливо.

– Заходь! – запрошував Нік. – Заодно побачиш як живе самотній ловець злочинців.

Дівчина пройшла на кухню і завмерла від здивування. Там кипіла робота.

– Вибач, не встиг. Доки відмокав у ванні – час пройшов. Тож мусиш трохи почекати доки все закінчиться.

– То ви ще й вмієте готувати? – здивовано запитала вона.

– Чого ти дивуєшся? Я завжди готую собі. Ну майже завжди. Коли є час. Здорова їжа це перш за все. Ну, сідай, я буду говорити і готувати. Тобі не буде заважати?

– Зовсім ні. Я готова слухати.

І Нік почав розповідати Діані всі подробиці тієї справи. Він говорив повільно, не поспішаючи, зупинявся на різних моментах, відволікався на дзвінки. Словом, якось помалу таки розповів.

– Аж мурашки по шкірі. – сказала вкінці Діана. – Навіть важко повірити, що людина на таке здатна. А головне, який сенс! Все одно ж її знайшли. І що тепер?!

– Це вже не моя справа, що там тепер. Свою справу я зробив. – відказав Нік.