7

А от Наталі з Кирилом пощастило більше. Вони добре порилися в квартирі Товстуна і справді знайшли записи, про які говорив Роман Андрійович. А ще вони знайшли непогану суму грошей. І золото. Дорогі ювелірні прикраси. Отже, логічно вкладав гроші, наявність яких теж можна було пояснити. Адже він мав півтори ставки. Та ще й давав приватні уроки.

– Не погано собі жив чоловік. Ну от що він кому такого міг зробити?

– Думаєш, що для цього відразу треба щось комусь зробити? – відповів питанням на питання Кирило. – А скільки таких випадків, коли нізащо! Коли за якусь дрібницю виникає ціла сварка з трагічним кінцем.

– Так. – зітхнула Наталія. – І таке буває. Ніхто ні від чого не застрахований. Ми наче все облазили. Нічого цікавого нема. Треба ще раз по сусідах пройтися. Нік захоче щось почути. А сказати нема що.

– Я би так не сказав. – заперечив Кирило. – А рукописи? Тут писанини на купу сторінок. Якісь креслення. Цифри. Закарлючки. Хто знає, чим цей наш Матвій ще цікавився. Може є ще щось таке, чого ми не знайшли. Може за тим і шукали? Якщо він справді щось відкрив – то цілком вірогідно, що натрапив на когось не дуже доброго.

І так, якісь догадки є. Ще треба було поспілкуватися краще з сусідами. Бо ж більшість з них ще навіть не були питані. Може хтось з них щось путнього скаже.

Щоправда, тут цікавого було мало. Добрий був, ввічливий, добропорядний. Ні з ким дуже не водився. Ніяких дебошів не було. Словом, чоловік що треба. Єдине що могли сказати всі так це те, що був надто замкнутий. Рідко коли з кимось спілкувався. Так, жив собі сам по собі. іноді до нього приходили гості. Як правило мужчини такого віку як і він. Інтелігентно одягнуті, культурні. Можливо, друзі або співробітники. Цього ніхто не знав. От і все.

– Якось аж надто тихо в нашому болоті. – сказав Кирило до Наталії, коли вони вже сідали в машину аби їхати назад до відділку.