24. Ростислав. Найкращий Новий рік

— Ти невиправний, — хмикнула Міка, вдягаючи черевички на підборах.

Вона зібралась на новорічну вечірку. Сто разів просила мене піти з нею, але я, як завжди, відмовився.

Зараз думав про те, що нам треба розійтись. Ну, псувати їй свято чи влаштовувати щось прямо зараз, знову нагадуючи, що я не люблю всі ці збіговиська з розпитуваннями, я не збирався.

Останній тиждень ми навіть спати лягали окремо, думаю, вона теж розуміла, до чого все йшло. 

Завтра, після вечірки, коли вона повернеться, ми поговоримо.

— Гарно відпочити, — сказав, коли вона вже стояла в дверях. 

Вона потягнулась до моїх губ, але я трохи повертаю голову так, що поцілунок прийшовся мені в щоку. 

— Якщо передумаєш — приїжджай, — сказала вона. — Бо мене можуть вкрасти! 

Вона знала, що я не передумаю. Але ще не розуміла, що я не проти, якщо її вкрадуть. Але знову ж таки, кидати її в сам Новий рік було б не дуже красиво. 

Тому я просто кивнув, не кажучи більше жодного слова. 

Міка послала мені повітряний поцілунок, підхопила свою сумочку і вийшла за двері. 

Коли залишився сам, замовив собі суші. Було дике бажання поїхати зараз до Ясі. Просто приїхати, сказати щось дурне. Або помовчати. Але поки я не розійшовся з Мікою, я не буду робити нічого подібного. 

Хоча, подзвонити їй можна.

Правда, дійшла до мене ця думка аж коли на годиннику без пʼяти хвилин дванадцята і я сидів перед суші-сетом в картонній коробці і з келихом шампанського. На телевізорі йшов "Сам удома", але його перервала чергова "промова". Я вимкнув телевізор і поки не передумав, натиснув на виклик на мобільному, приклавши його до вуха. 

Мені хотілося зустріти цей Новий Рік із нею. Хай по телефону. 

Довгі гудки швидко зупинились, і я почув її голос:

— Алло! Це ти? З Новим роком!

— Хіба мій телефон в тебе не записаний? — я усміхнувся. — Ще не Новий рік. Ще майже десять хвилин. 

— Записаний, але я думала, що ти святкуєш, а номер випадково натиснувся в кишені, таке буває, — трохи знічено сказала вона. 

— Ну, я типу святкую… Нічого, якщо я перемкнуся на відеодзвінок? — раптом запропонував я. 

— Так, давай, — відповіла вона. — Я якраз Алісу вклала спати, вона довго трималася, сиділа за столом, хотіла зустріти Новий рік, та о пів на дванадцяту її зморило…

Я переключився на відео. З запізненням подумав, що навіть не перевдягнувся у щось "святкове". Був у домашньому спортивному костюмі. І з суші в картонній коробці на колінах. Ну, зате у вільній від телефона руці в мене був келих шампанського. Келих був скляний, нормальний.

Яся була у красивій сукні сріблястого кольору, яка дуже пасувала до її блакитних очей і розпущеного білявого волосся. Губи вона нафарбувала червоною помадою. Ніколи не бачив її такою, адже, йдучи на роботу, вона завжди користувалася нюдовими відтінками макіяжу. 

— Тепер навіть ніяково через мій "домашній" прикид, — я усміхнувся. — Ти дуже красива сьогодні, Ясю…

— Я не думала, що хтось мене побачить, — вона усміхнулася. — Вирішила дістати з шафи стару сукню, ще зі школи, поекспериментувати з образом, і — дивовижно —  влізла в неї! Коротше кажучи, просто розважалась…

— Я хочу зустріти цей Новий рік із тобою, ти не проти? — не знав, що можу сказати ці слова так прямо, а потім поспішно додав: — Ну, по телефону. Зараз. 

— Звісно, не проти, — сказала вона. — А твоя дівчина? Вона не заперечуватиме?

— Вона пішла на новорічну вечірку з друзями. Ну, зараз я відчуваю, що ті стосунки, певно, віджили своє, — серце почало битись частіше. Я не можу зізнатись їй зараз. Але принаймні можу показати те, що відбувається зі мною в цю мить. Це нормально. 

— Розумію, — голос Ясі звучав якось дивно, ніби вона відчула моє хвилювання. — Ну, таке трапляється… Тобі дуже погано? 

— Ні, — я похитав головою і усміхнувся. — На диво. Мені дуже добре. Давно не було так добре. А буде ще краще, зовсім скоро. Я вирішив, що поговорю з Мікою, коли вона повернеться додому. Сподіваюсь, вона зрозуміє. 

— Що ж, почати новий етап життя з Нового року — це мудре рішення, — Яся усміхнулась. — Якщо треба поговорити, я завжди до твоїх послуг. 

— Дивись, остання хвилина року… — я звернув увагу на годинник на телефоні. — Ти загадала бажання?

— Ой, забула, — вона трохи розгублено глянула на мене. — Добре, зараз щось придумаю!

— Давай загадаємо одночасно, тільки не вголос, — сказав я неголосно.

— Давай, — вона зараз була дуже схожою на Алісу, такий самий загадковий і трохи кумедний вираз обличчя, немов їй хочеться все ж сказати бажання вголос, але вона стримується. 

У ту мить, коли настав Новий рік, ми дивились одне на одного. Очі в очі. І це було дуже хвилююче…

"Я хочу повернутись у спорт, і щоб ти завжди була зі мною поруч", — я промовив це одними губами, не вголос, але в цю мить вона все ще дивилась на мене і тому мені здалося, що вона все зрозуміла…