22. Ростислав. Ключик до серця

Відкрив довгу прямокутну коробочку і показав їй ланцюжок на руку. На ньому був ключик і замочок. Це було біле золото. Я зняв усі бірки. Воно виглядало як срібло для тих, хто в цьому не розбирається. А біле золото насправді дорожче за звичайне. 

 — Дуже гарний! — Яся щасливо усміхнулась. — Дякую! А що він означає?

Для мене він мав стати нагадуванням, що я не можу чіпати її. Але сказати так я не міг. 

— Не знаю, він просто мені сподобався, — сказав тихо. 

— Зараз ти будеш сміятися, бо це такий збіг, — вона дістала з сумочки і простягнула мені маленьку коробочку. — Це тобі, подарунок від нас із Алісою. 

Я відкрив коробочку і побачив чоловічий браслет, сплетений із шкіряних смужок, на ньому було стилізоване зображення спортивного автомобіля.

— Я коли його побачила, подумала, що це може бути наче талісман для тебе, — трохи схвильовано сказала Яся.  — Можеш одягати його на змагання і на тренування теж. Він буде нагадувати, що я підтримую тебе і хочу, щоб у тебе все вийшло!

— Вдягнеш? — я сковтнув слину і простягнув їй руку. — Хочу зараз. 

— Добре, — вона знову усміхнулась і одягла браслет мені на руку. — Здається. гарно виглядає…

— Можна я теж вдягну тобі? — я зазирнув їй в очі. 

Чомусь відчував ще більше хвилювання. Це майже як обмінятись обручками. Так, це не обручки і ми з Ясею не те що не зустрічаємось… Ми навіть не друзі в простому розумінні цього слова. 

 — Одягни, — вона простягнула руку. 

Я дістав браслет з коробочки і обернув його навколо її запʼястка. Коли застібнув, відчув щось таке дуже дивне… І хвилююче. Це нічого не значило. Ми просто обмінялись подарунками. Але чому серце билось так часто?

— Мені здається, цей браслет символізує, що до серця кожної людини можна знайти ключик, — серйозно сказала Яся. 

— І до твого? — тихо запитав я.

— Мабуть, — вона облизнула губи, було видно, що хвилюється.  — Я думаю, що ти його вже знайшов…

Коли я почув ці слова, то перше, про що подумав, це те, що я хочу поцілувати її тут і зараз. Обійняти, поцілувати і більше не відпускати від себе. Але що, як це не те, що я думаю? Якщо я втрачу її зараз, то…

— Ти теж знайшла, — сказав неголосно. Вкладав той зміст, який хотів. Не знав, що вклала вона, не знав, що почула в моїх словах. Але для мене це було зізнання. Перед собою у першу чергу. Але і перед нею теж. Вона дійсно знайшла ключик до мого серця.

 — Це було не важко зробити, — сказала вона. — Я зрозуміла, наскільки важливий для тебе спорт. А ти, напевно, зрозумів, що для мене найважливіше — моя донька…

Це не було схоже на класичне зізнання в коханні, але чомусь я почувався саме, як під час зізнання. 

Торкнувся її долоні. Не знав, чи можна. Просто дотик пальців, я навіть за руку її не взяв. Але від одного дотику серце закалатало ще швидше. Я такого ніколи не відчував поруч із дівчиною. 

Вона легенько стиснула пальці, і моя рука опинилася в її руці. 

 — Я дуже вдячна тобі, — тихо сказала Яся. — За все…

Трясця, чому я так хочу зараз поцілувати її?...