Розділ 55: Збій ритму (Каспіан)

Посеред цієї брудної, залитої блідим галогеновим світлом пустки на металевому стільці сиділа вона— моя Еріка.

Її  сукня розірвана, на блідій щоці запікалася кров,великий, округлий живіт — центр мого нового, ще не усвідомленого всесвіту — був повністю беззахисним перед дулом пістолета Люка. На секунду мені здалося, що час уповільнився. Я зафіксував, як від мого раптового прориву рука цього вуличного щура судорожно здригнулася. Палець Люка втиснув спусковий гачок.

БАХ!

Спалах пострілу засліпив мене крізь лобове скло. Оглушливий звук розірвав простір ангара, і в ту ж саму долю секунди голова Еріки різко мотнулася вбік, а її тіло безсило обм'якло, повиснувши на мотузках.

Усе всередині мене замерзло. Світ навколо вимкнувся, позбавлений будь-яких звуків. Мій пульс — мій гордий, бездоганний метроном, який тримався на позначці шістдесят два удари навіть під вибухом в Трієсті — раптом зупинився. Зробив один дикий, роздираючий удар у груди й просто зник, залишивши замість себе глуху, мертву пустоту.

Він улучив. Ця думка пробила мою свідомість крижаним лезом, розламуючи всю мою залізобетонну сутність на шматки. Мене пройняв такий дикий, тваринний страх, якого я не відчував ніколи в житті. Це був не страх перед смертю чи програшем — це було абсолютне, чорне безсилля. Страх того, що я, з усіма своїми мільярдами, впливом і прорахованими стратегіями, запізнився. Я не встиг на якусь мізерну частку секунди. Я не захистив її. Не захистив дитину. Мою дитину!

Кожна клітина мого тіла вибухнула люттю, змішаною з панічним відчаєм. Світло галогенової лампи здалося мені криваво-червоним, а повітря в легенях перетворилося на розпечений свинець. Мені хотілося розірвати цей ангар, це місто, весь цей проклятий всесвіт, який дозволив цьому звуку пролунати. Якщо її серце зупинилося — моє життя закінчилося назавжди.

Я вискочив із машини ще до того, як вона повністю зупинилася. Мої черевики важко, нерівно затупотіли по вологому бетону. Я летів до стільця, не бачачи нічого, крім її блідого, нерухомого обличчя. Люк, засліплений пилом і затиснутий ревом двигуна, судорожно намагався пересмикнути затвор пістолета, який заклинило від його власного страху.

— Вальмонт! Не підходь! Я вб'ю... — верескнув він, але його голос зірвався на хрип, коли він побачив моє обличчя. Напевно, в цей момент я виглядав як сам диявол, що прийшов за його душею.

У мене не було зброї в руках бо мені вона була не потрібна. На такій дистанції я сам був смертоносною зброєю, керованою чистою, неконтрольованою люттю. Я подолав відстань між нами за два кроки. Моя ліва рука перехопила його зап'ястя, і я стиснув його з такою силою, що кістки Люка хруснули під моїми пальцями, як сухі тріски. Пістолет із брязкотом впав на підлогу.

Наступним рухом я вдарив його в корпус — чітко, жорстоко, туди, де удар повністю блокує діафрагму й трощить ребра. Люк склався навпіл, ковтаючи ротом повітря, наче риба, викинута на лід, і завалився на бік, стікаючи слиною та брудом.

— Маркусе, — тихо, на межі ультразвуку кинув я в простір ангара. Мій начальник охорони разом із групою захоплення якраз залітав через пролом у стіні. — Заберіть цього щура. Зробіть так, щоб він благав про смерть. 

— Прийнято, пане Вальмонт, — Маркус махнув своїм бійцям, і Люка, який усе ще задихався, волоком потягли в темряву ангара.

Я розвернувся і підбіг до Еріки, падаючи перед нею на коліна. Мій зір судорожно шукав рану. Де кров? Де слід від кулі?

Мої пальці, які ніколи не знали тремтіння, зараз дрібно сіпалися, коли я почав обережно піднімати її голову за підборіддя. На її скроні не було сліду від пострілу. Лише за кілька міліметрів від її волосся на бетонній стіні зяяла свіжа, глибока вибоїна, з якої все ще сипався гарячий пил. Куля пройшла повз. Вона просто знепритомніла від дикого больового й акустичного шоку.

Ця відповідь повернула мене до життя. Моє серце, яке, здавалося, стояло цілу вічність, вибухнуло шаленим, панічним калатанням, наздоганяючи згаяні такти. Шістдесят два удари перетворилися на сто. Я судорожно почав розривати мотузки на її зап'ястях. Метал врізався в її ніжну шкіру, залишаючи сині криваві борозни. На її руках... на руках моєї кращої людини.

— Еріко... — мій голос, завжди крижаний і рівний, зараз звучав зламано. — Еріко, подивись на мене. Благаю.

Я звільнив її руки й поклав свою тремтячу долоню на її великий, оголений живіт. Тканина сукні була гарячою від її тіла. Я завмер, затамувавши подих, вимкнувши всі навколишні шуми — сирени поліції, що вили десь далеко, крики бійців, гудіння вентиляції. Я шукав лише один, найголовніший такт.

І я його почув.

Крізь щільну стінку її живота, під моєю долонею, слабко, але неймовірно чітко я відчув рух,маленьку вібрацію.Моє дитя рухалось, як маленький наляканий птах.Полегшення вдарило по моїх нервах із силою електричного розряду, вимиваючи залишки того липкого, страшного жаху. Мій власний пульс почав повільно, болісно повертатися до залізобетонних шістдесяти двох ударів.

Я обережно просунув руки під її спину та коліна, піднімаючи її легке, обм'якле тіло зі стільця. Її голова безсило впала мені на плече, і я знову відчув цей рідний, ледь помітний аромат каніфолі й свіжої деревної стружки, змішаний із запахом заліза та пилу.

— Пане Вальмонт, швидка вже їде, — Маркус підбіг до машини, відчиняючи задні двері мого «Рейнджа». — Медики будуть тут за п'ять хвилин.

— Скасуй швидку, — відрізав я, бережно вкладаючи Еріку на заднє шкіряне сидіння і сідаючи поруч, підтягуючи її голову до себе на коліна. — У державній лікарні буде забагато питань і фіксація побоїв. Ми їдемо в клініку «Божон». Доктор Мартен уже підписав документи про спонсорство. Його найкращі акушери й реаніматологи будуть чекати. Це крило тепер належить мені.

Я зачинив двері, ізолюючи нас від бруду й холоду ангара. Машина рушила з місця, плавно виїжджаючи через пролом у стіні назад, на залиті дощем вулиці Парижа.

Я дивився на її бліде обличчя, обережно витираючи пальцем кров з її розбитої губи. Еріка думала, що я закрию її в цифровій клітці,вона так довго тікала від моєї партитури, не розуміючи, що без її ламаного, живого такту вся моя симфонія — це просто пустий, холодний шум.