Розділ 54: Ангар

Металевий стілець, до якого мене прив'язав Люк, був холодним і сирим. Волога просочувалася крізь тонку літню сукню, змушуючи моє тіло дрібно тремтіти. Коли з моєї голови нарешті зірвали цупкий чорний мішок, різке світло галогенової лампи, що висіла на довгому дроті прямо над моєю головою, засліпило мене.

Я зажмурилася, важко ковтаючи сухе, порошене повітря.Тут пахло іржею, мазутом і старою залізничною мазутою.

— Ну що, прокинулася, пташко? — голос Люка пролунав десь із темряви, поза зоною світлового кола.

— Люк... будь ласка, — мій голос перейшов на хрип. Я спробувала поворухнутися, але товсті мотузки глибоко врізалися в зап'ястя, повністю блокуючи рух рук за спинкою стільця. — Тобі не потрібен цей ангар. Тобі не потрібен Каспіан. Просто відпусти мене. Я віддам тобі гроші...

— Закрий пельку! — раптом заорав він і з розмаху вдарив важким залізним прутом по порожній бочці з-під мастила, що стояла поруч.

БАМ-М-М!

Жорстокий, брудний звук розірвав тишу ангара. Мій слух, налаштований на мікроструктури, миттєво здетонував. У вухах вибухнула така дика акустична атака, що я закричала від пекучого болю, міцно стискаючи зуби. Звукові хвилі відбилися від високої залізобетонної стелі й ударили по моїх барабанних перетинках, наче тисячі голок.

— О,  тобі боляче в? — Люк дико вискалився, підходячи ближче й нахиляючись до мого обличчя. Його дихання було частим, переривчастим, серцебиття зашкалювало за сто тридцять ударів на хвилину. Ритм безумця. — А мені боляче від того, що твій барон тримає мене за пустого пацюка! Він думає, я злякаюся його погроз? Думає, я втечу без копійки в кишені? Ні, Еріко. Якщо твоєму покидьку начхати на тебе і твого виродка, то ти заплатиш мені сама. Просто зараз.

Він схопив мене за підборіддя, грубо задираючи мою голову вгору, прямо під сліпучий промінь лампи. Його пальці, забруднені в автомобільному мастилі, боляче впилися в шкіру.

— Дивись на мене! — просичав він. — Твій ноутбук у мене в сумці. Мої хлопці з Нантера дали мені зашифрований термінал. Мені потрібні паролі від твоїх с фондів. Усі коди доступу,ключі авторизації. Давай їх мені, і ти житимеш.

— Я... я не можу, Люк, — сльози змішувалися з пилом на моїх щоках. Я судорожно намагалася податися вперед, щоб захистити живіт, який під розірваною  сукнею залишався повністю відкритим і беззахисним. — Якщо я введу паролі з твого пристрою, системи безпеки банку заблокують транзакцію. Там потрібна моя біометрія... мій голос...

— Не тримай мене за ідіота! — Люк з розмаху вдарив мене тильною стороною долоні по обличчю.

Голова мотнулася вбік. З розбитої губи миттєво потекло щось тепле й солоне. Я задихнулася від болю, але навіть крізь пелену сліз мій слух зафіксував, як Люк судорожно ходив навколо мене, важко тупаючи своїми грубими черевиками по бетону. Він діяв на чистій істериці, повністю втративши контроль над реальністю.

— Я бачив, як ти працювала з комп'ютером у Клоді! — кричав він, розмахуючи руками. Мені потрібен лише головний код. Кажи його! Кажи, бо я клянуся, я не подивлюся на те, що ти пузата!

Він підскочив до штатива, на якому стояла його відеокамера, повернув об'єктив прямо на мій оголений живіт і увімкнув запис.

— Кажи код, Еріко! — його голос зірвався на вереск. Він вихопив із кишені важкий армійський пістолет і приставив холодне залізне дуло прямо до моєї шкіри, туди, де під серцем штовхався мій малюк. — Давай пароль! Перша цифра! Кажи, або я зроблю тобі дірку прямо тут!

— Ні! Не треба! Будь ласка! — закричала я, втрачаючи останні залишки самовладання. Живий, тваринний жах за дитину випалив усю мою гордість. — Я скажу! Я все скажу, Люк! Тільки прибери зброю... прибери її від дитини!

— То кажи! — він судорожно схопив блокнот і олівець, підносячи їх до мого обличчя, його пальці дрібно тремтіли. — Перший блок! Ну!

— Сігма... чотири... вісім... два... — мій голос тремтів, кожна цифра давалася з болісним зусиллям. Я ловила його скажене дихання. — Потім велика літера «Е»... нуль... дев'ять...

Люк судорожно записував, а потім підбіг до столу, де стояв відкритий ноутбук. Я чула швидкий, хаотичний стукіт по клавіатурі. Його примітивний розум зараз святкував перемогу — він бачив, як на екрані відкриваються закриті шлюзи с капіталу.

— Працює... О боже, воно працює! — на його обличчі з'явилася шалена, божевільна посмішка. Зелене світло від монітора вихопило його оскал. — Мільйони... Справжні мільйони! Переказ на Панаму пішов... Транзакція підтверджена!

Він закрив кришку ноутбука і повільно повернувся до мене. Весь цей час він навіть не згадав про Каспіана..

— Ти отримав усе, Люк... — прохрипіла я, безсило опускаючи голову. Моє тіло було на межі виснаження. — Відпусти мене. Ти ж обіцяв. Гроші вже твої.

Люк повільно підійшов до мене, крутячи пістолет на пальці. Його пульс трохи сповільнився, але в диханні з'явилася та сама страшна, тупа порожнеча, яка буває лише у людей, що прийняли остаточне рішення.

— Відпустити тебе? — тихо, майже ніжно перепитав він, зупиняючись за крок від мого стільця. — Ні, пташко. Я примітивний автомеханік, але не дурень. Якщо я залишу тебе живою, твій  олень переверне небо й землю, але знайде мене. Він мститиметься за те, що я забрав його іграшку. А так... якщо ти зникнеш тут, він подумає, що я просто викинув тебе в Сену. Пошукає місяць і заспокоїться. Для мене так безпечніше.

Він підняв пістолет і навів чорне, глибоке дуло прямо мені межи очі.

— Нічого особистого, Еріко, — сказав він, і його вказівний палець почав повільно, впевнено тиснути на спусковий гачок. — Ти просто занадто дорого коштуєш, щоб залишати тебе жити.

Я побачила, як напружився його палець. Побачила цю секунду перед неминучим. Я заплющила очі, міцно стиснула зуби й притиснула підборіддя до грудей, чекаючи, коли гаряче залізо розірве мою свідомість. Вибач мені, малюку... Я була такою дурною...

І в цю саму долю секунди ангар вибухнув.

Величезні металеві ворота праворуч від нас розлетяться на дрібні шматки з таким диким, вогненним гуркотом, наче в будівлю влучив артилерійський снаряд. Всередину, підминаючи під себе залізні балки, цегляну кладку й піднімаючи хмари пилу, на шаленій швидкості влетів чорний броньований позашляховик Вальмонта. Рев його двигуна розірвав простір ангара, як вибух тисячі тонн тротилу.