Розділ 39: Усвідомлення

Дорога назад тривала тринадцять годин. Я не дозволив Маркусу ввімкнути приймач чи клімат-контроль; у салоні позашляховика панувала та сама суха, важка тиша, яка зазвичай передує великим штормам на Адріатиці. Диктофон,на який Маркус завчасно зробив запис розмови лежав на моїх колінах. Я прослухав  Артура і Стефано сім разів поспіль, поки кожна інтонація мого батька, кожен його задоволений, хрипкий смішок не вкарбувалися в мою пам'ять як юридичний вирок нашій родині.

Саме там, між царапанням магнітної стрічки та глухими звуками міланського ресторану тридцятирічної давнини, я нарешті побачив усю архітектуру гри Еріки. Вона не була імпровізацією. Вона не була реакцією на раптовий шантаж Стефано чи загрозу Моретті.

Це було бездоганне, математично прораховане проникнення у структуру Вальмонтів. Вона знала, що Артур мертвий, але його система безпеки, його зашифровані фонди та його методи контролю залишилися в моїх руках. Вона вивчила мене ще до нашої першої зустрічі. Вона знала, що моя найбільша вразливість — це потреба в абсолютному домінуванні, інстинкт власника, який я успадкував від батька разом із акціями холдингу.Я йшов планом своєї родини,планом свого батька та насправді грав не я….

Вона грала на моєму пульсі, як на струнах своєї віолончелі. Кожен її здриг у моїх обіймах, кожна хвилина штучної безпорадності, кожне слово, вимовлене на моєму дубовому верстаку серед запаху каніфолі — все це було лише акустичним камуфляжем. Поки я задихався від власної впевненості, що володію її тілом і її майбутнім, вона фіксувала частоту мого дихання, зчитувала теплові відбитки моїх пальців на клавіатурі та готувала цифровий міраж із Моретті, який мав змусити мене власноруч відкрити останній сейф Артура. Вона вибудувала лабіринт, у якому я сам натиснув на детонатор.

Я подивився за вікно, де в передсвітанкових сутінках уже проглядалися контури портових кранів. В горлі піднявся гіркий смак від усвідомлення того, наскільки глибокою була ця брехня. Між нами не було жодного чистого звуку. Кожен поцілунок був операцією з вилучення даних, кожне зітхання — перевіркою моєї пильності. Вона бачила мене наскрізь, чула кожен збій мого серця, коли брехав я, і використовувала цю інформацію, щоб карати мене з витонченістю ката.

Але найжахливішим у цій білій ізоляції моїх думок було інше.

Я заплющив очі й знову відчув м'якість її шкіри під моїми пальцями, ту дику, тваринну жадобу, з якою я входив у неї за годину до того, як світ злетів у повітря. Це не було просто бажанням контролювати рідкісний інструмент. Це не було хворобливою пристрастю до красивих речей.

Я покохав її. І це почуття з'явилося не тоді, коли вона промовила «Соната тиші» в мікрофон планшета, і не тоді, коли вона витягала мене, непритомного, з-під завалів палаючого Провансу, витрачаючи мої ж гроші на моє спасіння.

Це сталося набагато раніше — у ту саму ніч, коли я вперше почув, як вона грає в порожній майстерні Баха. Тоді її смичок рухався так, наче вона намагалася розірвати це повітря, звільнитися від шуму, який її вбивав. У тій дикій, непідробній акустичній люті я побачив власне відображення. Я покохав її в той момент, коли зрозумів, що вона така ж поламана, така ж самотня в цьому заповненому фальшивими голосами світі, як і я.

Я покохав її за те, що вона була єдиною людиною, з якою мені не потрібно було вдавати диригента. Вона чула мою суть. Навіть тоді, коли будувала свій план моєї ліквідації.

Машина зупинилася біля майстерні. Маркус заглушив двигун і повернувся до мене, чекаючи на накази. Я відкрив дверцята, впускаючи в салон холодне, солоне повітря  моря.

— Залиште майстерню відкритою, — сказав я, не дивлячись на нього.

— Не чіпайте її інструменти. Не прибирайте тирсу й каніфоль. Нехай усе залишається так, як було в її останню ніч.

Вона забрала мої гроші, знищила свого батька і залишила мене жити з цим порожнім, знекровленим ім'ям. Але вона дала мені те, чого Артур Вальмонт не зміг би купити за всі багатства світу — вона дала мені абсолютну, чисту правду про те, хто я є насправді. І я збираюся використати цю правду, щоб написати нашу наступну партію.