Розділ 25

Ми спускалися все  нижче в лабораторію, і з кожним кроком звук моєї віолончелі ставав чіткішим. Це не була музика — це було повільне, методичне катування струн. Хтось проводив смичком по дереву так, ніби намагався розірвати саму тишу підземелля.

Каспіан не відповів на мій застиглий погляд. Його обличчя перетворилося на холодну маску. Коли масивні двері лабораторії розійшлися, я побачила Адріана Савоя— старший брат Віктора, справжня голова «Архіву Тіней». Людина, про яку Каспіан говорив лише пошепки.

 Він сидів на моєму стільці, недбало тримаючи смичок.

— Каспіане. Ти завжди вмів оточувати себе рідкісними речами, — Савой підвівся, дивлячись на мене з хижою цікавістю. — Але ти ніколи не казав мені, що твій головний актив — це проект, який розпочав ще твій старий.

Каспіан підняв пістолет. Я почула, як напружилися його м'язи — цей звук був схожий на натягнутий канат, що ось-ось лусне.

— Вийди звідти, Адріане, — голос Каспіана був тихим, але в ньому відчувалася вібрація загрози.

— Еріко, ти думаєш, що Каспіан «врятував» тебе через борги твого батька? — Савой засміявся, і цей звук різав мені слух, як іржаве лезо. — Він не просто знайшов тебе. Він отримав тебе у спадок. Його батько, старий Вальмонт, був одержимий вашою сім’єю. Він тримав на столі досьє на твою бабусю, ще коли Каспіан був дитиною.

Я відчула, як холод просочується під шкіру. Я подивилася на Каспіана.

— Про що він говорить?

— Сім'я Вальмонтів спостерігала за твоїм родом сімдесят років, — Савой зробив крок до мене. — Твоя бабуся була їхньою першою «помилкою» — вона збожеволіла під їхнім наглядом. Потім була твоя мати... А коли Каспіан очолив імперію після смерті батька, він просто відкрив теку з твоїм ім'ям.Він просто зрозумів, що ти — останній живий шанс завершити дослідження його батька. Він зробив твій крах неминучим, щоб ти не мала іншого вибору, окрім як прийти до нього.

Я повернулася до Каспіана.

— Це правда? Ви просто... продовжили полювання свого батька?

Каспіан повільно опустив зброю. Його серцебиття було ідеальним, але в його очах я побачила щось страшніше за пристрасть — чисту, дистильовану логіку.

— Коли я прийняв справи батька, я знайшов архіви «Проєкту Резонанс», — промовив він. 
— Ти була там головним об'єктом. Я спостерігав за тобою останні кілька років, Еріко. Я вивчив твою біологію по твоїх виступах у консерваторії. Я бачив, як ти страждаєш від шуму, і я знав: рано чи пізно ти зламаєшся. Я просто прискорив цей процес. Я створив для тебе вакуум, де я — єдина безпечна частота.

— Ви... ви прорахували моє життя як бізнес-план, — прошепотіла я.

— Я врятував тебе від хаосу! — вперше в його голосі прорвалася справжня напруга. — Твій батько продав би твій дар першому ліпшому покупцю. Я ж дав тобі тишу.

Раптом Савой натиснув кнопку на невеликому пульті. Високочастотний писк вдарив по моїх нервах. Я впала на коліна, відчуваючи, як світ вибухає болем.

Але крізь цей біль я почула свою віолончель. Вона резонувала. Я схопила її і вирвала зі струн такий потужний, низький акорд, що він перекрив сигнал Савоя. Скло на терміналах тріснуло від вібрації.

Каспіан зреагував миттєво. Три постріли розірвали тишу. Савой упав.

Каспіан зробив крок до мене, але я виставила руку вперед.

У лабораторії пахло порохом і озоном. Савой більше не становив загрози, але його слова розірвали тишу назавжди. Я підійшла до робочого столу, де лежали розкидані речі Адріана. Серед них виділялася тонка срібляста карта з гравіюванням фонду «Вальмонт».

Я здогадалась,що це. Це був ключ до архівів у Женеві — до того самого місця, де зберігалася історія моєї родини, написана чужими, холодними руками.

Я схопила карту. Каспіан зробив крок до мене, його дихання було важким, але він мовчав.

— Ви знали про мене все, — сказала я, не дивлячись на нього. — Ви знали про мою бабусю. Ви знали, що я народилася з цим слухом. І ви просто чекали, поки я впаду вам у руки.

— Еріко, я лише хотів, щоб ти була в безпеці... — його голос знову намагався бути ідеальним, але для мене це вже був просто шум.

— Ви хотіли володіти аномалією, — відрізала я.

 — Савой прийшов сюди, щоб вкрасти ці дані. А я заберу їх собі. Бо це — моє життя.

Я розвернулася і вийшла з лабораторії, ігноруючи його заклики. Я піднялася нагору, схопила свій футляр і вийшла за ворота маєтку.

Це був не фінал. Це був початок мого власного, сольного полювання.

Місто зустріло мене справжнім, неконтрольованим гуркотом. Я йшла до найближчого готелю, де була зона самообслуговування з комп'ютерами. Мені потрібно було перевірити, що на цій карті.

Коли я вставила її в роз'єм, екран заповнився списками файлів. Це не була фантастика. Це були звичайні звіти приватних детективів та лікарів.

• 1998 рік: Звіт про стан матері Еріки.

• 2005 рік: Аудіозапис мого першого іспиту в музичній школі.

• 2015 рік: Аналіз боргів мого батька.

Каспіан не створював мене в пробірці. Він просто купував інформацію. Він методично знищував фінансову стабільність моєї сім'ї, щоб я опинилася на вулиці й не мала іншого вибору, окрім як прийняти його запрошення.

Я відчула холодний гнів. Мій дар, який я вважала частиною своєї душі, був для сім'ї Вальмонт лише цікавим «кейсом» для спостереження протягом десятиліть.

Я закрила ноутбук. Тепер я знала, куди їхати. У Женеві був центральний офіс фонду, де зберігалися оригінали. Там я знайду спосіб знищити ці архіви раз і назавжди.

Я вийшла на вулицю. До світанку було ще далеко. Попереду був вокзал і перший потяг до Швейцарії. Я більше не була «інструментом». Я була жінкою, яка збиралася спалити свою клітку.