Розділ 17: Прямий ефір

Каспіан розбудив мене о третій ночі. Без попереджень і без пояснень. Через пів години ми вже були в його кабінеті. На столі лежав звичайний цифровий диктофон і аркуш паперу з колонками цифр.

— Мені не потрібні твої роздуми про музику, Еріко, — сказав він, вмикаючи запис. Його голос у нічній тиші був сухим і монотонним. — Слухай запис. Це телефонна розмова мого казначея, Марка Дюваля. Він намагається вивести гроші через офшорну мережу.

З динаміків почулося шипіння ефіру, а потім голос чоловіка. Він звучав втомлено, навіть буденно. Він диктував номер рахунку та суму переказу.

— Ну? — Каспіан зупинив запис і подивився на мене. — Він бреше?

Я притиснула долоні до скронь. Вночі кожен звук у цьому домі здавався занадто різким. Гул холодильника на кухні, цокання годинника — все це заважало.

— Повторіть останню частину, — попросила я.

Каспіан натиснув кнопку.

«...сорок два, вісімсот дев’яносто три, одинадцять», — промовив голос Дюваля.

— На цифрах «дев’яносто три» він зробив занадто різкий видих, — сказала я, намагаючись ігнорувати головний біль. — Це не механічна заминка. Коли людина каже правду, її гортань розслаблена. Тут він напружив м’язи шиї. Він видав ці цифри так, ніби боявся, що вони застрягнуть у горлі. Це фальшивий номер.

Каспіан швидко занотував щось на папері.

— А сума? П’ять мільйонів.

— Тут він чистий. Він не бреше про суму, він хоче її переказати. Він бреше про те, куди він її надсилає. Він намагається вкрасти ці гроші у вас, Каспіане.

Каспіан підвівся і підійшов до вікна. Він не виглядав розлюченим. Він виглядав як людина, що щойно вирішила складне рівняння.

— Дюваль думає, що він розумніший за систему, — спокійно промовив він. — Він знає, що я перевіряю логи транзакцій, тому він диктує справжні коди, але з помилкою в ключових цифрах, щоб гроші пішли на його приватний рахунок-«фантом».

Він дістав телефон і набрав номер.

— Блокуйте Дюваля. Номер рахунку, який він вказав — підробка. Використовуйте резервний протокол. Так, зараз.

Він завершив дзвінок і повернувся до мене. Я бачила, як він дивиться на моє обличчя — він вивчав не мої емоції, а мою реакцію на звук.

— Ти виглядаєш блідою, — зауважив він. — Це занадто для тебе?

— Це просто брудно, — відповіла я. — Ви використовуєте мене, щоб грабувати своїх же людей.

— Я використовую тебе, щоб захищати те, що належить мені за правом, — Каспіан підійшов ближче. — Дюваль знав правила гри. Він вирішив сфальшивити — я просто вказав йому на помилку. Твій слух — це не про мистецтво, Еріко. Це про виживання в світі, де кожен хоче тебе обійти.

Для всього світу Марк Дюваль був успішним фінансистом, який просто помилився в цифрах. Але через десять хвилин його кар’єра, його майно і, ймовірно, його життя припинили існувати. Без криків, без погонь. Просто через те, що я почула зайвий рух його голосових зв’язок на цифрі «дев’ять».

— Ви самі навчили себе не робити таких помилок? — запитала я, дивлячись на нього.

— Я навчив себе не мати емоцій, які створюють ці помилки, — відповів Каспіан. — І саме тому ти ніколи не почуєш у моєму голосі те, що почула у Дюваля. Я — твоя єдина безпечна частота. Все інше — лише перешкоди, які ми маємо усунути.

Він вимкнув диктофон. У кабінеті знову запала тиша. Буденна, холодна тиша кримінального світу, де за кожним словом стоїть ціна, яку неможливо виплатити грошима.

Я розуміла, що стала частиною його машини. Моя віолончель залишилася десь у минулому житті. Тут, у кабінеті Каспіана Вальмонта, музика закінчилася. Почалася математика смерті.