СХІД СОНЦЯ

Частина І

Здається я знаю рішення.

Чорт би мене побрав, бо таки знаю це кляте рішення.

А зараз, я просто на нього дивлюся, поки час жорстоко спливає. Ось він відірвався на мить від своєї гри, посміхнувся й далі давай бути великою дитиною. Досі дивуюся, як цьому чоловікові вдається час від часу походити на дитину, як цій душі вдається безтурботно веселитися, як тоді цей здоровезний чоловік здавався таким беззахисним?

Скоро мені доведеться зробити йому боляче. Так чи інакше. Я боюся, що він більше не витримає ножа у спину… В такі моменти клянуся, що вже ніколи не полишу Службу, але знову та знову зраджую і себе, і невинних людей.

В моїй пам'яті стерлося безліч перших зустрічей, але цю я ніколи не зможу забути. Він, у воєнній формі, сидів згорбившись на холодному вечірньому тротуарі, а я просто йшла мимо, як мене грубо окликали:

- І чого ж це ти не пішла іншим боком вулиці?! Хіба не страшно?

- А чи не безпечніше пройтися біля вояки? – це було неочікувано, тому я навіть не встигла прочитати, та і чомусь не хотіла.

Він залився сміхом, а потім підняв очі і я побачила в них сльози. – Ти або дивна, або геть не місцева.

- Чому я мала злякатися? – посмішка зникла з його обличчя так раптово, як і з'явилася, він знову понурив голову, склавши в замок долоні на потилиці.

- Я сам не помітив як це сталося. Точніше не хотів бачити, що творилося навколо, але якось йдучи до частини темними вулицями, взимку сонце сідає рано, зустрів молоду самотню дівчину і запропонував провести додому, бо сутінки в нашому місті – справа ризикована для одиноких пішоходів, але у відповідь побачив як незнайомка чимдуж побігла геть. Надалі я вже не раз помічав, як нас шугаються, обходять десятою дорогою. Спочатку мене це бісило, а потім я взнав причину. Ненавиджу їх. – чоловік перейшов на голосні нотки. - Вони спаскудили звання солдата. Спаскудили честь захисника. Вони..! Та хіба можна лише їх винити. Державі насрати на поранену свідомість. Ми для неї лише спаплюжений символ, м'ясо, видимість.

Він замовк, а я присіла поруч боячись першою порушити тишу. Мені здавалося, що він одночасно і розгорається, і заспокоюється.

Частина ІІ

Гроза підчас снігопаду – я впевнена, вони вже про все знають.

Якщо я просто піду – наречений себе вб'є і буде приречений на вічні муки в Порожнечі, якщо я все йому розповім – він зрозуміє, але вони його зітруть, і він більше ніколи не буде ніде, а його душа…

Він стільки вже всього зробив для солдатів, які повернулися з війни. Він лікує їх, лікує спаплюжений символ мерзотою та політиками перед людьми, він ще стільки має зробити, але мені доведеться цьому завадити, так чи інакше.

Він закінчив свою гру, помітив мої сльози, обійняв та почав ловити їх своїми теплими поцілунками. Я маю це зробити – це єдине рішення і начхати, що буде зі мною.

Тягнула до останнього, аж поки цю кімнату не полонили мерехтіння гірлянд та аромат смереки.

Він щось питав мене, та я не чула. Він стис мене ще міцніше, а я дужче почала плакати. Я поцілувала його як тоді вперше, на тому узбіччі, коли він відкривав мені свій біль. Коли він розповідав, як розтоптали його уявлення про захисника вітчизни, як його серце обливалося кров'ю через розпач та злість до клятих людей, для яких немає нічого святого і поняття дому, Батьківщини, сім’ї. Він тоді встав та зі страшними криками почав гамселити цегляну стіну, а я підійшла та обняла цю кремезну постать ззаду і він заспокоївся, немов впав у параліч тієї миті, а тоді розвернувся та вп’явся в мої вуста і більше не відпускав від себе, а я більше нікуди і ніколи не хотіла йти.

Я провела руками востаннє по його спині, відчуваючи тепло коханого тіла крізь вовняний светр, а тоді раз за разом вдарила ножем, раз за разом. 

Частина ІІІ

- Батьку. – проста формальність, прояв поваги до обраної статі тут та рангу Там. – Ви ж знаєте, що я не мала іншого вибору. Так він буде жити. Не тут, не зараз, але буде і не раз і Ви не можете цьому завадити. Я прийму все, але нічого не буде страшнішим за його погляд, останній погляд на мене.

- Ти тремтиш, намагаєшся сховати власні сльози. – підмітив Старший Слуга.

- Ви мене досі залишили в людській подобі на землі. Дозволили відчути блага СІЗО, а зараз прийшли на побачення. Чому ви тягнете? Думаєте мене якось лякає в’язниця? Я сиділа в середньовічній буцегарні. Чому ви тягнете? А інший Слуга? Що з ним буде?