ПРОЛОГ

Ми сміялися. Я сміялася, хоч в серце, з кожною секундою, все швидше підкрадалася крига. Та сама, що почала покривати і автомагістраль.

Він мене поцілував. По-дитячому, в щічку.

- Слідкуй за дорогою!

- Що ж ти весь день гарчиш. – образа була награною, а ось ця неймовірна посмішка щирою. – Тебе слід жорстоко покарати.

На цих словах, він відпустив кермо, мабуть хотів лише на якусь мить, схопив моє обличчя в свої теплі долоні, линув полонити вуста, але для когось відпустка мала закінчитися раніше.

- ОБЕРЕЖНО!!!

Він розвернувся і побачив те саме, що я секундою раніше, але його схопила паніка, а я схопила кермо. Миттєва адаптація залишалася з нами.

Та було пізно. Байкер, що з'явився невідомо звідки, вже летів на холодний асфальт.

Ми разом вискочили з автомобіля. Тепер коханий чимдуж кинувся до постраждалого, а я, вловивши його останніх погляд, немов примерзла до ожеледиці.

- Телефонуй в швидку, але він не жилець. Пробач, мені дуже шкода.

Я не могла йому відповісти. Час зупинився, що підтверджувала краплина крові, яка застигла в повітрі біля обличчі мого нареченого. Раптом мене немов щось вдарило в живіт і віднесло далеко, звідки приїхав мотоцикліст.

- НІ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! – нарешті спроможна говорити і дихати, заволала я й впала колінами на кригу.

- Я … я … пробач мене. – він обняв мене за плечі. – Я не хотів нікого вбивати, шлях був порожній. Я… я… Не знаю…

Я жорстко скинула його руки, підвелася й не могла поглянути, а ні на померлого, а ні в очі коханому. 

- Кермо було в моїх руках. Я його вбила.

- Це все через мене. Це мій гріх. Ми…

- Хіба ти не розумієш?! Це я його вбила! Його дома чекає вагітна дружина з малою дитиною на руках, а тепер і вони помруть! І все через мене, бо я не дала йому повернутися на Службу! Вони всі приречені! Хіба ти не розумієш!?! Їх просто зітруть!!!

Та він справді не розумів, а я не могла пояснити. Не мала права, бо цим ще і його вб’ю. Я могла насолоджуватися Даром ще більше двох місяців, а натомість очорнила все одним невинним жартом.

Я хотіла піти сьогодні. Негайно. Але розуміла, що не можу покинути хлопця після такого. Не зараз.

Але як я хотіла піти саме зараз. Цієї миті.

Перед моїми очима постала картина, жива картина, з молодою вагітною жінкою, що годує доньку й боязко поглядає на телефон.

Все скінчено.