Сільський автобус

Ех, маршрутка.... Хто в ній не їздив, той життя не бачив.
Є така собі маршрутка, з міста в село. " Дніпро - Військове" - напис на трафаретці. І все. Дивлячись на ситуацію, що склалась починаєш розуміти - " враг не пройдьот". А як йому пройти, вірніше проїхати, коли тут така конспірація. Треба ворогу доїхати, скажімо, до Калинівки, він за логікою буде шукати автобус з табличкою " Калинівка", або " Дніпро - Військове, через Калинівку". Будь-що з словом " Калинівка". А тут - дульки.
Другий конспіративний захід - звідки ворогові знати, що будемо заїжджати ще й в райцентр, який в іншій стороні основного маршруту? А квитки де? А графік відправлення- прибуття де? Суцільна конспірація. Спитайте, чого так? А нашо ото вішать, і так всі знають. А хто не зна, спитає

Звідки ж ворогові знати, що якщо сьогодні водій Ігор, то відправимось в 9. 20, а якщо Сашко - 9.40? І що якщо хочеш їхати сидячи, то треба зайняти місця з дев'ятої години, особливо в суботу, бо день базарний. Тому і нема в нас ворогів. Не доїжджають.
Маршрутка у нас марки, що має горду назву " Еталон". Еталон чого, хотілося б спитати. Народ назиаває не інакше, як " Кипарис", бо на ньому намальовна реклама дитячого табору відпочинку. Нє, ну а як назвати автобус, на якому написано " Кипарис"? Друга відзнака цього транспорту - це гальмівна система. Прям слова пісні " ти узнаєш єво из тисячі"....Наче не автобус, а мамонт трубить і на ходу бивнями в асфальт впирається.
Але набагато цікавіше - пасажири. Контингент дуже різноманітний і не менш колоритний. Навіть якщо когось не видно, пізнаєш за запахом. Є звичайно й інші люди, а це завсігдатаї.
Дядя Коля з Калинівки - бушлат з написом " Охрана", суміш запахів цигарок " Марвел червоні" та добу не міняних шкарпеток.
Дід Хряк - дід, цілорічно в засмальцьованій кухвайці і артефактних чоботах.Присутність видає різкий запах свинятника і диму з залізничних шпал.
Тьотя Катя Хазяйновита - торгує молочною продукцією. Запах  скислого сиру, Має 4 великих торбиняри, за долю яких страшенно переживає.

Іванна НабОжна - жінка в хустинці з виразом змученої смиренності. За  плітками - прихожанка Християн- Свідків Судного Пришестя другого дня. Кого вибачте?
Жанна Сидорівна Непідтикана - жінка в засмоктаній, колись шикарній шубі, з облупленим лаком на нігтях, з випаленою перегідролем і завно не митою головою.  Вважає себе леді, курить  " Прилуки" з ментолом на двох з своїм хто він їй там.
Викуся і Олюся - гарненькі дівчата- студентки.
Ванічка- студентик- дрищь.
Декілька заполітизованих бабів- дідів. 
Отож, субота
Івана Набожна читає якісь свої записи і намагається не помічати діда Хряка, який ніяк не вмоститбся. Жанна ганяє свого хтовінїйтама то за цигарками, то за пивом, то за кавою.
Олюся риється в сумці.Ванічка залипає біля неї типа в смартфон, а сам пускає слину на Олюсине пружне відкрите декольте. Народу потроху набивається.
Катя Хазяйновита намагається проперти свої торби на останні два вільні місця у задньому ряду, та даремно. Зрештою залишає три на передній площадці ( барикадує прохід), а з однією преться на задній ряд. 
Ігор, водій.
- Тьоть Кать, ви сир хоть оджимайте дужче.... Я додому приїжджаю, так мене собаки з ног збивають - летять хлебтати вашу сироватку....
Катя, пхаючи торбу збиває капелюха з одного дядька. Дядько мовчки поправляє капелюха і тяжко зітхає
- Мда....Можна вигнать людину з колгоспу, а колгосп з люнини - ніяк.
Тьотя Катя досягла " точки", поставила торбиняру поряд
- Сьогодні Ніночка їхатиме.
Водій ( сьогодні Ігор, значить 9.20) заводить двигун
Катя
- Ой Боже! Ой піождіть Ніночку!
- Та успокойтеся, я ще не їду. Машину ближче перегоню...
Це одно неясна фішка - для чого переганяти автобус рівно на 5.34 метра далі до зупинки, коли 90% пасажирів вже  в ньому сидить?
Вікуся, що саме зайшла в салон, за молодіжною звичкою - в одній руці мобільник, в іншій - гроші, у вухах наушники, в голові нитка, яка вуха тримає.
Ігор різко рушає, Вікуся летить с вереском по салону розмахує руками з довгими, гострими і кольору запекшоїся крові нігтями. Фреді Крюгер летить в пропасть.
Своїми пазурями таки хапається за підголовник сидіння дяді Колі в парі сантиметрів від його обличча.  Дядя Коля, прокинувшись ( з суток же) пополотнівши з переляку
- Кохать- копать...
Ванічка іде піднімати Вікусю, намагачись непомітно пощупати всі її цікаві місця.
Людей набивається так, що можна не триматись. Як ніколи розумієш поняття -" народні маси".
Знаєте, що спільного в автобусі перед Новим Роком і ним же, перед поминальним тижнем? У першому випадку тобі колять пику ялинками, у другому - штучними віночками. А на 8 березня - трояндами.
Уже час. Збираються гроші, заводиться двигун. Ледь зачиняються двері. Вікна запотівші.
Починається епопея  " підождіть же НІночку". Народ в нетерплячці.
Тьотя Катя командує
- Ой підождіть же.... Оно, оно вона біжить...
- Половина пасажирів силкується розгледіти, де ж та легендарна Ніночка, яку всі так ждуть.
Першим за голову хапається Вадік, студент НГУ.
- У-уу, готов камеру, счас шось буде
- А шо там?
- Українська степова....

Відчиняються двері, з них випадає троє. Побачивши Ніночку, вони радіють, що випали і розступаються. За ними виглядає ще п'ятеро і вирішує, що вийти самим набагато безпечніше.
Ніночка має приблизно 50 років, метр сімдесят п'ять зросту і вагу в 130 кг, нерівномірно зосередженої в області нижньої спини. Як природжена феміністка, вона має силу затягти річного підсвинка в сарай за вухо.
Ніночка поспішає туди, де підстрибує подруга Катя - в кінець салона.
Свої прориви вона супроводжує фразами " ану подвинься рідненький - тьотя пройде" і " оце поробили такі автобуси, пройти невозможно".
Ваню могутім поштовхом верхного стегна згинає пополам і він каже " осторожніше" прямо в декольте Олюсі.
Жанну втискає в її хтототама,  і вона пирскає і щось кричить про " абарзевше сєло". Ніночка, на секунду зупинившись, повертає до Жанни своє щире обличчя, робить короткий кивок  навпки головою.
- Проблєми?
Прочитавши в очах Жанни повну відсутність проблем і чистих підгузок, спокійно пробирається далі, пригинаючи руками сталеві сидіння.
Поштормивши задній ряд, якимось дивом вмощує свою нижню спину на так ревно охороняєме для неї місце. Майже одразу починаються розмови з Катею про лікарню, хворі ноги, " спина не розгинається, руки, як попришивав хто".
Решта пасажирів уже звичними поштовхами, як набої в автоматний ріжок, запихаються в автобус.
Рушаємо!!!!
Тим часом припікає. В салоні починає смердіти курячими каками. Виявляється, якась бабця купила пару дорослих курей. Кури від задухи і стресу наваляли і втрачають свідрмість. Бабця з криком " Ой Боже! Невже здохли" починає реанімаційні заходи.
- Пустіть, пустіть до вікна, хай подихає...
- Бабо, та куда ви їх тичете.....
- На, держи, я другу достану. Та кріпко ж держи, а то випаде.
- Фу, як смердить. Може води їм?
- Нема в мене води, тільки " Тархун"- відкручує пляшку. В салоні до смороду курячих фекалій додається запах напою " Тархун".
Дядько, якому Хазяйнувата збила капелюха тепер обмахується ним і повтоює
- Було- було, а такого ще не було....
Курка не в стані пити Тархун. Колективом з трьох сидінь ій заливають в дзьоб в когось виміняну воду.
Дід Хряк
- Бардак! При Хрущові такого не було! От я помню  в надцятом году, коли ще робив у сєльхозтехнікі...
- Ну, началось - молодь сильніше запихає навушники в вуха і накручує гучність. 
Далі йде стандартне - депутати крадуть ( а нам не дають), президент - жид ( самі  за гречку вибрали), де ковбаса по 25 копійок, чого троячки не вистачає на місяць.
Дядько з пропитим голосом і пикою
- Ужас! Бутилка водки - 70 гривень! Жить невозможно....
- Сталіна на них не хватає!
- Точно! Він би навів порядок....
Якийсь чоловік, схожий на учителя історії тихо, але так, щоб усі чули
- Був би Сталін, ви б давно ліс на Колимі валили....
Політикани хором - Чого це вдруг?
- За те, шо владу крітікуєте. Ворог совєтской власті - ворог народу. Ссилка з конфіскацією.
Раптовий мітинг стих так само, як і почався 
Тим часом автобус в'їжджає у райцентр
- Останвіть на " Технікі"
- Біля школи станете?
- Од школи до "Техніки" п'ятдесят метрів, хіба пройти важко?
-  Да, важко..
Автостанція. Народу поменшало, доводиться триматись, можна дихати. 
Водій заніс якісь папірці, на виході зачепився язиком з якоюсь жіночкою, щось їй сказав, вона регоче, він ще щось таке, вона знов регоче. Дядя Коля, змучений сутками в охороні, спекою, тиснявою, клятими курями з тархуном не витримує і в відкриту кватирку плаксивим голосом кричить
- Торба ти! Потом він тобі анекдот розкаже! Ігорь, поїхали! Тут оно кури дохнуть!!!!
Весь салон стомлено сміється.