Слр або краще ніж Netflix

Глава 3 Вихідний Брени

Ось і минув мій перший робочий день! Ласкаве осіннє сонечко своїми теплими промінчиками змушує розплющити свої оченятка!

Потягуюся. Скидаю ковдру. Здригаюся від холоду й одразу кутаюся в свій рожевий теплий халатик та м’які капці.

Мій погляд ковзає на столик, де лежить картка, що золотом виблискує у вранішніх промінчиках!

Зітхаю! Йду до ванної, виконую свій щоденний вранішній ритуал.

Снідаю.

Вдягаюся.

Повертаюся до кімнати, хапаю золоту картку Сакко й свій телефон.

Виходжу з квартири.

Посміхаюся.

Отримую смс від пана Песця.

В смс — список адрес фірмових магазинів, де я зможу придбати собі новий брендовий одяг, щоб виглядати відповідно цьому владному, статному, неймовірно привабливому й багатому чоловікові.

Сідаю в маршрутку і їду в центр.

Заходжу в один із брендових магазинів.

 

Продавчиня дивиться на мене з неприкритим презирством.

 

Намагаюся заговорити. Ігнорує.

 

Знайома чоловіча фігура підходить до мене, вітається.

 

— Доброго дня, Брено!

 

— Доброго... — сором’язливим тремтячим голосом промовляю я.

 

Андрій, мій колега, звідки він тут?

 

Продавчиня одразу добрішає.

 

Він допомагає мені з покупками.

 

Який приємний чоловік!

 

Завершивши із закупами, йдемо до виходу з торгового центру.

 

— Не хочете зайти на каву? Знаю тут одну кав’ярню неподаліку.

 

— Я не проти, — посміхаюся, погоджуюся.

 

Ми з Андрієм йдемо по вулиці з моїми фірмовими пакетами з одягом.

 

Сонечко гріє ніжним осіннім теплом, літають кольорові листочки, підхоплені теплим вітром, пролітає зграйка голубів.

 

Ляп! І на моєму улюбленому светрі опиняється голуб’яча неочікуваність!

 

Як завжди, Брено! — сварю подумки сама себе.

 

— Не засмучуйтеся, ми якраз прийшли, зможете скористатися вбиральнею, — каже мені Андрій і торкається плеча.

 

Заходимо до кав’ярні. Хапаю один зі своїх пакетів та йду до вбиральні.

 

Заходжу до кабінки, знімаю свій улюблений светр з Хумани за 24 гривні з останнього дня розпродажу.

 

Що ж, мій улюблений светрику, настав час прощатися!

 

Зітхаю.

 

Викидаю.

 

Вдягаю нову шовкову блузу.

 

Трохи незвично. Занадто відкрито.

 

Накидаю на плечі нове осіннє легке пальто, повертаюся за столик до Андрія.

Чоловік уже замовив каву і тістечка.

— Сподіваюся, що вгадав, — посміхається Андрій. — А ці тістечка — найкраще, що в них є!

— Дякую! — мій настрій покращується.

Певний час сидимо мовчки. П’ємо каву.

— Мені здається, що ви трохи схожі на пана Песця. Чи я помиляюся? — ставлю питання тремтячим голосом.

Ніяково.

— Не здається, — посміхається Андрій. — Зрештою, він мій брат.

За вікном збігаються хмари.

Вдаряє грім!

Гучно!

Здригаюся.

Тепла м’яка долоня Андрія торкається моєї руки!

Заспокоююся.

— Я відвезу вас додому, — каже Андрій. — Тільки піджену машину.

— Машину? — дивуюся я. — Аж автобус...

— Була в ремонті, — посміхається він і поспіхом виходить.

Невинно кліпаю очима. Сиджу. Чекаю.

До кав’ярні раптово під’їжджає лексус пана Песця.

Дивуюся.

Він складає свою парасольку й заходить усередину.

Ставить парасольку біля вішака.

Помічає мене.

— Гарно виглядаєш, Берегуйфалу, — промовляє своїм ніжним, бархатистим, сексуальним, неймовірно привабливим, збуджуючим, хриплячим голосом. — Набагато краще, ніж учора.

— А ви... — починаю я.

— Зустрів Андрія, — перебиває він. — Дізнався, що ви були разом. Я особисто попіклуюся про тебе, Берегуйфалу!

Моє серце шалено калатає, коли Сакко сідає за мій столик навпроти.

— Можна просто Брена... — тихо промовляю я, опускаю очі... Шукаю в сумочці його золоту картку, повертаю йому.

— Поки залиш собі, — відмовляється Сакко.

По моєму тілу від його голосу пробігає тепло й спускається вниз живота... Що це з тобою відбувається, Брено?

Ми йдемо до його дорогої чорної машини під однією парасолькою. Сакко відчиняє мені двері.

Я сідаю.

Ми їдемо. У салоні грає приємна класична музика, а в моєму животі пурхають метелики.

Чи то через кохання, чи тістечко в кав’ярні було не дуже свіжим?

Тепла рука Сакко раптом лягає мені на коліно.

Дивлюся на нього, він дивиться на мене.

Дихаємо в унісон.

— Здається, я кохаю тебе, Брено! — шепоче його хриплячий, неймовірно спокусливий голос.

Його обличчя наближається до мого, він зупиняється всього на кілька секунд.

Подаюся вперед, наші губи зливаються у пристрасному, палкому, такому бажаному й неймовірно гарячому поцілунку.

Відсторонюємося.

— Я так хочу тебе, Брено, — шепоче він мені прямо у вухо, прибираючи пасмо мого довгого білявого, майже сивого волосся! — Поїхали до мене?

Погоджуюся.

Знову внизу живота чи то бурчить тістечко, чи то пурхають метелики!

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше