Слр або краще ніж Netflix

Глава 1 Брена.

— Раночку, Брено! — вітаюся я сама до себе, розплющивши очі.

Лежу все ще під теплою ковдрою й дуже не хочу вилазити в холодний простір маленької орендованої квартири.

Скидаю з себе ковдру одним різким рухом. По моїй надмірно блідій, майже прозорій, майже фаянсовій шкірі пробігають мурахи від холоду.

Я кидаю погляд на вікно. За вікном іде дощ, бурхливий вітер зриває пожовкле листя, кружляє його в танці й відносить у невідомість.

Я кутаюся у свій махровий рожевий халат, взуваю на тонкі ніжки теплі рожеві капці й іду до ванної привести себе до ладу та почистити зуби.

Спльовую воду. Дивлюся на себе в дзеркало.

В мене блакитні очі, як небо в ясну погоду, тонкі, блідо-рожеві, чітко окреслені вуста, кирпатий носик, світле, майже сиве волосся й великі пружні груди.

Я йду до кухні, наливаю воду в турку й заварюю дешеву чорну каву.

Гіркий аромат бадьорить, гаряче тепло напою зігріває моє тіло.

Я дивлюся на годинник. Варто поспішати! Сьогодні мій перший робочий день у новій великій компанії «Сакко і партнери».

Я вдягаю свого улюбленого щасливого сірого светра, купленого в Хумані на розпродажі в останні дні, рік тому, по 24 гривні.

Підводжу свої губи блиском, надягаю пальто, теж із Хумани, поспіхом взуваю кеди. Не питайте, звідки. Ну, ви здогадалися!

І поспіхом біжу на автобус, аби хоча б встигнути!

Людська хвиля заносить мене всередину, притискає з усіх боків! Радію лише тому, що автобус приїхав вчасно.

Через пару зупинок мене штовхає інерція гальмування. Боляче врізаюся в людину переді мною.

—     Чорт! Дивись, куди падаєш! — виривається в нього.

Злісно.

Я повільно підвела очі догори.

Він вищий за мене на голову, у пальто й капелюсі, з барсеткою через плече. Гарними цинамоновими очима! Його погляд роздратований і холодний.

—     Не гідно так злословити в громадському транспорті! — хмикаю у відповідь.

—     Ти ледь не зіпсувала моє взуття, дурепо!

Обурююся. Мої щоки починають палати. Хмикаю й виходжу на наступній зупинці.

Ось так завжди! Я знову не знайшлася, що відповісти, як захистити себе! Я така добра і чуйна!

Холодний вітер і легкий нестерпний дощ сповільнюють мій рух, та все ж варто прискоритися, щоб не запізнитися на роботу!

Підступна порожня пляшка, яку хтось не докинув до смітника, якимось чином опинилася під моєю ногою!

Авжеж, Брено! Ти не могла не впасти в калюжу.

Раптом той самий чоловік з автобуса простягає мені руку й подає пачку сухих серветок.

Він допомагає мені привести себе до ладу, і ми мовчки йдемо прямо до будівлі компанії «Сако і партнери».

—     Вибачте за мою поведінку в автобусі! Мене звати Андрій. Ранок видався не дуже.

—     Брена, — тихо повідомляю я. Відчуваю, як мої щоки починають палати. Втуплююся очима в мокрий асфальт.

—     Яке незвичне ім’я, Брено! — каже він м’яким шовковим голосом. — Що ж, мені вже час.

Він прискорюється й заходить до скляної будівлі, куди зрештою потрібно і мені!

Оптимізм знову наповнює мою душу! Цей день обіцяє бути цікавим.

Хмари розходяться, визирає сонечко.

Я заходжу в скляну будівлю!

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше