Епілог

Коли я знову розплющив очі, спалах люті вже згаснув, залишивши після себе крижану прозору порожнечу. Мені було значно краще. Голова більше не вибухала від болю. Два бики Шефа стояли біля дверей у тих самих позах, ліниво переминаючись із ноги на ногу, наче нічого й не було. Для них мій зрив був просто черговим припадком божевільного в закритій палаті. Вони нічого не розуміли.

Раптом зліва пролунав тихий короткий свист. Такий знайомий, що змусив мене обережно перевернутися на ліжку. На брудному лікарняному лінолеумі, прямо біля моєї тумбочки, сиділи на кортах Олег і Колян. На плечах Олега блищали краплі дощової води, а обличчя Коляна в синюватому світлі моніторів здавалося занадто блідим, майже сірим.

— Арте, вони нас не бачать, — Колян напівпошепки, по-змовницьки підморгнув мені, кивнувши на охоронців біля дверей. — Але ти будь тихим, не видай їм нашої присутності.

— Справи кепські, брате. Ти все правильно зрозумів, — взяв слово Олег, спершись ліктями на коліна. — Твоя параноя тут ні до чого. Шеф просто найняв банду професійних гіпнотизерів, щоб зламати твій захист. Кирил — то лише шістка, виконавець. От Михайло Іванович... він лідер цієї банди. Він знає, як переписувати пам'ять.

— І поки Іванич тебе тут маринує в палаті, Кирил уже працює з Яною, — сумно додав Колян, крутячи в руках зіп-пакет.

Мене пересмикнуло від страшної, обухом по голові, здогадки. Весь цей концерт, туалет, білий порошок... Мій мозок моментально розставив усе по місцях, зшиваючи розрізані шматки в ідеальну картину.

— Правильна логіка, братику, — зі співчуттям підтвердив Олег. — Старому потрібна була якась відмазка для тебе, а нічого кращого на думку не спало. Тож він просто взяв свій нинішній план і видав його за твою стару історію. Вони зараз за допомогою Кирила готують Яну. Обробляють її, щоб підкласти під когось із потрібних Шефу людей. Як ресурс.

Я сіпнувся був уперед, але Колян різко виставив долоню:

— Тпру-у, назад. Якщо зараз смикнешся — тебе одразу перетворять на решето, братуха. Подивись на цих биків. Вони тільки й чекають приводу.

— Згадай свої бої, Арте, — Олег подався вперед, його голос звучав як голос тренера біля краю октагону. — Скільки разів тебе затискали біля сітки, коли дихати не було чим і здавалося, що виходу немає? Згадай свою хитрість. Ти ніколи не пер напролом. Ти давав супернику хибне відчуття контролю. Показував, що бій іде до фінішу чисто за його планом, змушував його розслабитись. А сам чекав миті для однієї вирішальної контратаки.

— Ти маєш бути сильним, Арте, — підтримав Колян, вперше за весь час дивлячись на мене без своєї звичної нахабної посмішки. — Шарю, ти зараз виєш без Яни, тебе вивертає. Але щоб її врятувати — доведеться засунути свій гонор у дупу. Будь сильним і терплячим.

— По суті, у нас зараз єдиний адекватний план, — продовжив Олег, чітко карбуючи слова. — Ти маєш долікуватися тут, скільки скажуть. Виконуй усі вказівки Іванича, кивай, піддакуй, не сперечайся. Нехай думають, що їхній гіпноз спрацював і ти з усім змирився.

— А коли вийдеш звідси — стань слухняним псом Шефа, — обличчя Коляна світилось щирою, фанатичною вірою в мої сили. — Повзай перед ним, якщо треба. Зроби для Яни те, що тоді зробив для Лізи. Я знаю, ти це витримаєш. Ти вмієш терпіти біль.

— Шеф готовий до того, що ти будеш шукати Кирила. Він сам про це бовкнув, — Олег хижо посміхнувся, і в його очах мигнув відблиск софітів з того самого стадіону. — Але ми зробимо хитріше. Ти тупо заб’єш на Кирила. Зробиш вигляд, що забув про нього. Але ти будеш пасти самого Шефа. Кожну хвилину, кожен його крок. І одного дня старий сам приведе тебе туди, де вони тримають Кирила та Яну.

Олег замовк, і в палаті на мить запала така тиша, що стало чути, як капає фізрозчин у моїй крапельниці.

— І коли цей день настане... ти муситимеш прибрати не тільки Кирила. Ти прибереш і Шефа.

Я повільно заплющив очі, переварюючи його слова. Значить, доведеться прибрати й усіх, хто встане на заваді. Навіть якщо це будуть випадкові люди, свідки, охоронці, персонал. Війна не проходить без жертв серед цивільного населення.

Тепер ця фраза, яка кілька днів тому виринула в моїй голові у брудному кафе, набувала куди більшого сенсу. Це була правильна, чиста математика бою. Але моїм братам не варто було знати про те, які картини зараз малює мій мозок — їх може засмутити моя надмірна рішучість. Вони ж усе-таки хороші хлопці.

— Бо він ніколи не залишить вас у спокої, — піддакнув Колян. — А ще... у нього дуже багато грошей, Арте. Старий зажрався.

— Яна для Шефа лише ресурс, як і ти сам, — підсумував Олег, підводячись із корточок. Його постать раптом стала вищою, затіняючи світло з вікна. — Тож ти забереш ці гроші. Ви втечете з Яною на інший кінець земного шару, сховаєтесь так, що вас ніякий супутник не знайде. Наймеш для неї найкращих світових лікарів, і вони вилікують усі наслідки від тієї дурі, яку в неї вливав Кирил. Але ти маєш обрати, братан. Раз і назавжди. Шеф чи Яна?

Колян теж підвівся, дивлячись на мене впритул:

— Кого ти вибереш, Арте?

— Яна... — ледь чутно, одним лише подихом прошепотів я в порожнечу палати.

— Тоді пообіцяй нам, що не здасися, брате, — суворо, без жодних жартів наказав Олег, витягнувшись переді мною як струна. — Присягнися моєю могилою.

Я сковзнув поглядом по монітору серцевого ритму. Пульс вирівнявся. Став рівним, залізобетонним, як у кулеметника в засаді.

— Клянуся твоєю могилою, брате... — прошепотів я.

— Ти зможеш, — Колян востаннє підморгнув мені своїм фірмовим хитрим поглядом. — А ми завжди прийдемо. Тобі варто лише подумки нас покликати.

— Ми з тобою до кінця, Арте. Навіть не сумнівайся, — тихо розчинився в повітрі голос Олега.

У наступну секунду біля тумбочки вже нікого не було. Тільки порожній лінолеум і легкий запах сирості, який мені, мабуть, просто примарився.

Я залишився лежати нерухомо, втупившись поглядом у білу стелю палати. Бики біля дверей навіть не поворухнулися.