Глава 1

Але я не знаю з чого почати. Надто вже у голові все сплуталось. Та саме вчасно мені захотілося трохи розім’яти шию: один невдалий рух – і щелепу пронизав пекельний біль, я його відчув дуже чітко навіть крізь ломку.

— Почну з того, як мені довелося завершити спортивну кар’єру, – мовив я лікарю.

— Наскільки я розумію, спорт займав важливе місце у твоєму житті? – обережно поцікавився Михайло Іванович.

— Спорт і був моїм життям.

***

Погода відверто паскудна. Крапає дрібний дощ, відчутно дує вітер, подекуди стелиться туман. А турнір проводився під відкритим небом. Техніка безпеки тупо вийшла у вікно. Але я тоді мав важку фінансову ситуацію, а організатори того турніру заплатили щедрий гонорар. Настил в октагоні швидко протирають після кожного бою. Проте я, поки чекав своєї черги, своїми очима вже побачив дві чи три травми у попередніх боях, які спровокував саме мокрий від дощу настил.

Але я досвідчений професіонал, готовий до будь-чого. Тому, коли настає час, я іду розминатися та думаю виключно про те, як здолати майбутнього суперника за таких погодних умов. Під час «битви поглядів» у нього ледь помітно сіпалось око, тож хлопець нервує, а це явна перевага. Спортивне значення турніру мінімальне, але гонорар за перемогу вищий, ніж за участь, тож сьогодні я не маю права програти. Тренер теж налаштований рішуче і, як завжди, суворо ганяє мене на розминці, а я чітко виконую всі вказівки.

Нарешті оголошують моє ім’я, і лунає трек, який я замовив для свого виходу. Щось про те, як я уявляв собі кримінальну романтику в свої двадцять один рік, коли ще не мав до неї прямого відношення. Глядачі ревуть, публіка, як завжди, рада мене бачити. Звісно, їм начхати, що за людина виходить перед ними, натовп лише прагне видовища. Але мене це завжди влаштовувало.

Розминаюсь в октагоні, щоб не охолонути, поки виходить мій суперник. Можливо, це не так очевидно, але виходити другим то велика перевага, навіть коли зустрічаються два досвідчених бійці. Яким би ти не був хоробрим, а ті кілька хвилин очікування на те, як до тебе в клітку зайде такий самий професійний вбивця, як ти сам – не найприємніший момент у роботі бійця. А сьогодні ще й паралельно протирають настил, щоб він був сухий на початку бою, і не так швидко змок. Ідеальна обстановка для бійцівської медитації.

Коли суперник нарешті зайшов і теж швидко розім’явся в октагоні – суддя поспішає розпочати бій. Ми з суперником, як заведено, потиснули руки, розійшлися по сторонах, суддя дав команду, і бій почався. При зближенні ми традиційним жестом легенько стукнулися лівими руками, як друге рукостискання, вже неформальне. День паскудний, так хоч б’юся з порядним хлопцем. Брудні потвори у відповідь на простягнуту руку одразу підло йдуть в атаку.

Тільки ми почали нащупувати дистанцію та обмінялися парою несильних ударів, як опонент різко викидує хай-кік. Мабуть, йому теж не сподобалася погода, тому він пробує завершити бій глухим нокаутом на десятій секунді. Я встигаю пірнути, але коли швидко йду в контратаку – трохи послизнувся на тому довбаному настилі, який вже встигло закрапати дощем, і ледь встигаю зберегти рівновагу та відскочити на довшу дистанцію. Легко точно не буде, треба самому шукати варіанти швидкого фінішу. Бачу в очах суперника, що він відчув запах крові, коли я послизнувся пірнаючи від його хай-кіку, і розумію, що він спробує повторити, але вже із швидким продовженням. Виконаю прохід у ноги під другий хай-кік і швидко закінчу бій у партері. Бачу момент, коли суперник готується виконати хай-кік, але тут дощ раптово змінює напрямок через різкий порив вітру, і краплі на мить осліплюють мене на обидва ока. Проте я це відпрацьовував мільйон разів на тренуваннях, і не раз проводив у боях, виконаю і всліпу. А далі пам’ятаю різкий удар, і моя голова розлітається на уламки…

Приходжу до тями на кушетці, коли машина швидкої везе мене до лікарні. Я не пам’ятав нічого після перших кількох секунд бою, відновив пам’ять вже дивлячись відео (яке звісно було кепської якості через погодні умови). І на тому ж відео побачив фатальний удар коліном, на який в останню мить перелаштувався мій суперник. Багато де заборонений удар через його травматичність, але на тому турнірі були розмиті правила… Хочу щось сказати, але швидко розумію, що це погана ідея, бо від моєї щелепи мало що залишилось. Тож одними очима видавлюю щось схоже на посмішку, щоб трохи підбадьорити молоду дівчину фельдшера, яка мабуть не так давно працює, бо вигляд моєї розтрощеної щелепи помітно її лякає…

Далі лікарня, титанові пластини, гвинти… Я весь час тримався бадьоро й був впевнений, що подолаю і цю травму, скільки їх вже було. Але мені дали чітку відповідь – з виступами в октагоні було закінчено…

***

— Я сам не займався бойовими мистецтвами, але з досвіду лікарської практики можу уявити масштаб того, що тобі довелося пережити. Ти сильна людина, якщо так бадьоро це згадуєш, – промовив Михайло Іванович після незручної паузи.

— Я справді тримався як скеля. Тому буде дуже влучно порівняти цей спогад із набагато більш свіжим.

***

Брудне кафе, де збирався здебільшого непотріб. Ми нерідко зустрічалися тут з Кирилом, найчастіше для передачі чергової порції кокаїну.

Переді мною майже допита третя склянка віскі, нерви на межі. Кирил мав з’явитися вже півтори години тому, він іноді дозволяв собі запізнення, але не більш ніж на п’ятнадцять-двадцять хвилин. Все більше впевнююсь, що він все ж таки мене кинув. Саме у той момент, коли раптово зникла Яна, розбивши мені серце. А тепер я ще й лізу на стіну сидячи вже третю добу без дози. Я маю жорстоко покарати цього покидька. Він мене підсадив на своє лайно, а тепер залишив помирати в пекельних муках. Але як не силюся – не можу згадати обличчя Кирила. Голову паморочать шалені думки: чи Кирил професіонал екстра-класу, можливо володіє гіпнозом, чи то сам Диявол прийшов за мною у людській подобі. Але про Диявола я зможу пожалітись хіба що священнику. А для всіх мене, такого крутого авторитета, розмазав по землі якийсь дешевий барига. Я обов’язково маю жорстоко помститись. Хоча б задля збереження репутації. А просочуються й набагато гірші думки. Що, як насправді Яна мене не кидала? Що, як до її зникнення теж причетний Кирил? Я з усіх сил намагався приховати Яну від Кирила, а Кирила від Яни. Але цей покидьок якось довідався, скільки для мене значить Яна. Довідався, що вона – мій Всесвіт. Довбаний Кирил якось зрозумів, наскільки вразливі мої почуття…