Розділ 3. Шум за стіною

Стук у двері пролунав о дев'ятій ранку, різкий і вимогливий.

Я здригнулася так сильно, що мало не випустила з рук чашку з водою. Мої очі миттєво метнулися до замків — усі чотири оберти на місці, ланцюжок натягнутий. Я провела безсонну ніч, сидячи на підлозі в коридорі з кухонним ножем у руці, прислухаючись до вентиляції, яку сама ж наглухо заклеїла армованим скотчем. Ніхто не міг увійти.

Стук повторився. Більш невпевнений, але наполегливий.

Я безшумно підвелася на затерплих ногах, міцніше стиснула руків'я ножа і припала оком до вічка. Коридор був порожній, якщо не брати до уваги згорбленої фігури жінки в безформному халаті. Це була Тамара, моя сусідка з квартири ліворуч. Літня, надміру допитлива жінка, яка ще в день мого переїзду намагалася випитати, чому я живу сама.

Я повільно, намагаючись не дихати, опустила ніж на тумбочку і відімкнула два верхні замки. Двері прочинилися рівно на довжину металевого ланцюжка.

— Доброго ранку, — мій голос прозвучав сухо і надтріснуто від довгого мовчання. — Щось сталося?

Тамара здригнулася від несподіванки і зробила крок назад. Вона дивилася на мене якось дивно — її очі швидко бігали по моєму обличчю, потім ковзнули по моєму пом'ятому одягу.

— Доброго, Єво... Вибачте, що турбую так рано, — вона нервово поправила комір халата, уникаючи прямого зору. — Я просто хотіла запитати... У вас все гаразд?

— Абсолютно. А чому ви питаєте? — я примружилася. Її нервозність мені не подобалася. Вона щось знає? Він приходив до неї? Платив їй, щоб вона за мною стежила?

— Розумієте, мій чоловік дуже погано спить через тиск, — почала Тамара, переминаючись з ноги на ногу. — А минулої ночі... десь між другою і четвертою годиною у вас був такий гуркіт.

Моє серце пропустило удар.

— Гуркіт? — перепитала я, відчуваючи, як холодок знову повзе по хребту.

— Так. Спочатку ніби щось важке впало, а потім... — вона знизила голос, ніби боялася, що нас хтось почує. — Ніби ви меблі совали. І ці важкі кроки туди-сюди, аж до самого світанку. Ви тягнули щось по підлозі. Я б не прийшла, але звук був такий страшний... Ніби хтось мішок з картоплею тягнув з кімнати у ванну.

Я вчепилася пальцями в край дверей. Вона бреше. Вона точно бреше. Я сиділа за комп'ютером до сьомої вечора, а потім прокинулася о пів на п'яту ранку. Він пустив газ. Він накачав мене. Я нічого не могла тягнути.

— Ви помиляєтеся, Тамаро, — мій тон став крижаним, захисним. — Я міцно спала всю ніч. У мене в квартирі ідеальна тиша. Можливо, це звук з поверху вище?

— Зверху ніхто не живе, Єво, квартира пустує з зими, — сусідка нарешті підняла на мене погляд, і в її очах я побачила щось нове. Не цікавість. Відвертий страх. Вона дивилася кудись на мою щоку. — Боже мій... Дитинко, що це у вас на обличчі? Це... кров?

Я інстинктивно піднесла руку до обличчя і провела пальцями по шкірі. На подушечках залишився яскраво-червоний, мазаний слід. Маркер. Той самий маркер, яким він водив моєю рукою по карті, поки я була без свідомості. Я, мабуть, розтерла його по щоці, коли в паніці заклеювала вентиляцію.

Але Тамара цього не знала. Для неї це виглядало як розмазана кров на обличчі жінки, яка всю ніч тягала щось важке по підлозі.

— Це фарба, — різко відрізала я, відчуваючи, як усередині закипає лють на її дурість і на його геніальний план підставити мене. — Я художниця. Я працювала вночі і випадково заснула за столом. Якщо мій стілець трохи рипнув — перепрошую. Більше не повториться.

Не чекаючи на її відповідь, я з силою зачинила двері прямо перед її носом.

Клік.

Клік.

Клік.

Клік.

Я притулилася спиною до прохолодного металу і заплющила очі. Ноги все ще нестерпно нили від болю. Він не просто був тут. Він змусив мене ходити. Він змушував моє тіло, поки я була у відключці, тягати щось важке, спеціально створюючи шум, щоб сусіди думали, що я божевільна. Він конструює для мене пастку, обкладаючи мене свідками мого ж нібито неадекватного стану.

Я відкрила очі і подивилася на заклеєну вентиляцію. Якщо він може контролювати мене навіть крізь замкнені двері, значить, сидіти в обороні більше немає сенсу. Мені потрібно вийти назовні і знайти його першою.