23. Похід темряви: За ним другий.

З порожнечі сірого відтінку у порожнечу сірого відтінку. З першого погляду незрозуміло, але Фінерей Нуметрайн, щойно ввійшов у квартиру 17.147, відчув видозміни у емоційному полі. З першого погляду і не стане зрозумілим, що хтось у відсутність детективів побував у орендованому домі. Всі речі на своїх місцях, система охорони справна та незламана, навіть дорогоцінний арсенал Івани Кор’Скіф лишився неторканим. Що ж змусило в черговий раз за подорож напрягтися Фіна? Він витягнув з кобури пістолет, активував знову щит, напарниця-найманка вчинила так само, спостерігаючи за меншим Нуметрайном. І розпочалося обстеження квартири. На вході лишився один із контрабандистів, котрі мали допомогти транспортувати речі, двоє з банди Ласт ввійшли у вітальню, а її новоявлені помічники вирішили вивчити свої кімнати.

“Все на своїх місцях”, - знову відмічав для себе Фінерей, - “Але щось не так…”

Дійшовши до схованки, де лежав сірий органічний артефакт, він побачив, що змінилося у квартирі. Все ж таки тут хтось був. Куб стояв на своєму місці, але дивного та неприємного предмету всередині не знайшлося. Зовсім. Жодного із слідів. Той, хто приходив у квартиру, точно знав, що йому шукати і де. Про помічену зачіпку Фін вирішив повідомити Івані, котра якраз зайшла у кімнату з голограмною дошкою та речами Алартая:

- Забрали артефакт, - холодно та злобно прокоментував Фінерей.

- І нічого більше не взяли, - промовила у відповідь Івана. – Отже, нічим іншим цінним не зацікавлені викрадачі.

- Це був один із тих виродків, що стирають після себе всі сліди, - випрямився детектив, відпускаючи зором схованку. – Скільки можна? Вони не на крок попереду нас, а на декілька метрів вище від нас.

- Треба збирати речі, Фіне, - нагадала йому найманка. – Тут небезпечно. І тепер це стало для нас ще більш очевидним. Так і нас з тобою витягнуть з ліжок…

- Згоден, - кивнув коротко Фінерей.

Наступні пів години витратили детективи та трійця контрабандистів на вивантаження, а також попереднього сканування на наявність сторонніх пристроїв стеження, всього обладнання та озброєння у вантажівку. Група спеціалізованих роботів зробила роботу набагато легшою та безпечніше. В будь-яку мить детективи та члени банди очікували нападу невідомих тіньових рейдерів, що тероризують колонію та тримають її у руках мороку. Тому збори пройшли максимально швидко, у максимально стиснуті терміни. Все закинули та заперли у аеровантажівку, включаючи водія, роботів. У срібний аерокар сіли: за кермо – Фінерей; поруч – Івана; позаду – двоє контрабандистів. За короткий час польоту найманка розірвала угоду з тими, хто їм здав в оренду квартиру, виплативши грошову компенсацію. Все одно рахунок Алартая Нуметрайна.

Вечірнє небо темно-синього відтінку і темрява навколо Танартіса. Вона мала неприродний характер походження. Не схоже це було на останні миті заходу сонячного, не схоже це було на затемнення супутником або космічною станцією. Це наводило на неприємні асоціації та думки для усіх пасажирів і водія, що сьогодні знову відбуватиметься щось темне і небезпечне, але у масштабах набагато більших за викрадення одного колоніста або родини цілої. Ніби планується щось неймовірне…

- Щось знову на бурю заходить, - побачивши темряву та морок над центром колонії, промовила Івана Кор’Скіф.

- Я чую шепіт звідти, - неголосно відповів їй Фінерей, не відволікаючись від аеровантажівки попереду.

Відповіді він не дочекався, а лише мовчання та погляд притиснутої найманки, котра продовжувала спостерігати за центральними вежами. Нетрі недовго стали на них чекати. Не дивлячись на відразу та гидке ставлення до подібних мурашників, детективові стало набагато легше, коли влетіли вони у простір над тисячами модульних будиночків. Вікна всі були зачинені, аерокар герметичний, але Фін все одно відчуває сморід смітників та брудних людей… Або “брудаків”, як їх звикли називати місцеві представники аристократії.

Темрява у серці Танартіса, темрява у їхній колишній квартирі, котра мала бути базою для пошуку одного-єдиного чоловіка… Кріста Шієна Сарівана. Шепіт всюди. Тепер невідомо що та невідомо де відбувається навкруг. Досі невідомо, кого ж підозрювати в усьому, де конкретно шукати злочинця, у чому його мотиви. Все, чим вони зараз набили свої кишені-думки, - пусті здогадки і гіпотези. Ніякого підґрунтя, ніякої бази інформаційної. Весь час тільки бігають і бігають вони від групи кримінальної, а не за нею. І весь час, коли вони настигають їх, падають на маленький слід, то наступає миттєва поразка.

І ось занесло транспортер з їхнім вантажем у складський комплекс бару “AUMS”, а срібному аерокару дали дозвіл приземлитися на задньому подвір’ї за закладом. Востаннє вони були тут декілька годин тому, але бар всередині встиг набрати таких метаморфоз, що тепер і не впізнати приміщення. Дим вивітрився, але алкогольний сморід набрав невиданої сили, від якої, тільки вдихаючи пари отруєні, п’яніє Фінерей у мріях нарешті нажертися від того стресу, що зараз іспитує душу втомлену. Але ні… Не стане Фін нажиратися. Не сьогодні. Не зараз. Можливо, вже ніколи і не стане напиватися, навіть і келиха не візьме в руку, адже він прекрасно усвідомлює, що алкоголь – смерть. Алкоголь – смерть. Але і боротися з ним важко, коли вже досить довго продовжував отруювати душу, намагаючись зафарбувати криваві спогади минулого.

Один із контрабандистів вів їх цілеспрямовано до Ласт Вентуріас, яка вже чекала на них на своєму місці. Купа народу сиділа собі неголосно попивала, після важкого та неспокійного дня у шумних і галасливих нетрях. Кудись зник той шумний натовп, той дим та дивні пристрої зі шлангами. Тепер лише алкогольні заручники. Під блідно-червоним у перемішку з блідно-зеленим сяйвом плавно просувалися тіні на поверхнях. Привели їх до, схоже, стандартної барлоги міс Вентуріас, де вона проводить більшість свого часу, або де вона проводить тільки ділові зустрічі. Поки що для детективів це лишається невідомим.