Розділ четвертий

Розділ четвертий. Перше вбивство.

Темніан продовжував дивитись на світлу принцесу, відчуваючи її тремтіння та страх. Біловолоса німфа не розуміла, що з нею коїлось, адже магічна отрута була майже досконалою. Темне срібло було підступним і практично невпізнаваним світлими, а от деякі темні могли відчувати його. Не всі, як і не всі темні маги могли контролювати витягання цього загрозливого примарного пилу. Та він міг.

Темніан одразу зрозумів, що світла принцеса була отруєна, коли подивився в її каламутні очі. Він був упевнений у своїй підозрі, тому не мав часу на з'ясування обставин і вирішив врятувати наречену Темної імперії. Як би йому не була огидна така великодушність до слабкої світлої, та він як кронпринц не міг дозволити собі пропустити це повз нього.

Він був здивований появою свого старшого брата і такою награною турботою про бідолашну світлу принцесу, що вже за кілька годин могла померти. Марселіан останні сім років майже ніколи не з'являвся в імператорському палаці, адже проводив своє розпусне життя в замку на схилі, куди його відправили після Спустошеної ночі. Та ось старший кронпринц таємно повернувся додому і вже встиг познайомитися зі світлою принцесою.

Темніан відчув як видулися вени на його шиї, коли Темне срібло розчинилося в його горлі. Легке запаморочення та секундний жар охопили голову і враз зникли. Отрута вже була знищена назавжди. Дочекавшись допоки Марселіан зникне в сутінках коридору, молодший кронпринц перевів погляд на служницю, що все ще чекала його дозволу на подальші дії. Дівчина була вірною підданою його матері й в минулому кілька разів доводила вартість свого життя, тому він не сумнівався в правдивості її слів і відповідей.

– Чи пила вона щось на балу? – спокійно запитав Темніан, звертаючись до Зірі.

– Ні, мосьпане. – швидко відповідала служниця.

– До того?

– Ні, мосьпане. Ясносвітла пані увесь день провела в імператорській бібліотеці, – не встигла Зірі доповісти усе що було важливим, як Темніан уточнив отриману інформацію.

– Чи торкалась вона записника пращурів темних?

– Так. – відповіла сама Луна, згадавши тоненьку книгу у пошарпаній сильно затертій шкіряній обкладинці, що пахла затхлістю осіннього листя.

Темніан хижо посміхнувся, та продовжив звертатись до служниці, ніби не помічаючи світлої принцеси, яка дивилась на нього своїми блакитними очима, сповненими теплом і щенячою довірою.

– Хто дозволив їй бути в бібліотеці? – не приховуючи свого незадоволення, молодший кронпринц прислухався до голосів, що лунали вдалині коридору. Він вже знав, що скоро до них підійдуть імператриця та генерал Дарріо, тому бажав як найшвидше прояснити ситуацію.

– Її темність. – відказала Зірі, тріпочучи віями. Дівчина, як і кожен з прислуги та охорони, дійсно боялася молодшого кронпринца і сподівалася лише на те, що він повірить в її слова. – Вона дозволила світлій принцесі ходити до бібліотеки й читати усе, що їй буде цікавим.

– То переконайся в тому, що принцеса більше не буде торкатися чорної полиці! – загрозливо уточнив Темніан.

– Добре, мосьпане! – пообіцяла Зірі й вклонила голову перед імператрицею, що щойно приєдналась до них.

– Що сталося? – Фірра занепокоєно оглянула світлу принцесу та її прислугу, а потім з острахом подивилась на сина. – Мій темний князю, що я повинна знати?

– Нічого! – відрізав Темніан і посміхнувся матері краєчками губ. – Крім того, що ви не повинні були дозволяти світлій торкатися усіх полиць в імператорській бібліотеці!

– Ах, це, – імператриця зніяковіла і відчувши свою провину в очах сина, торкнулася рукою своєї грудини, ніби показуючи, що в неї спирає подих.

– Так, найтемніша, – не втрачаючи тону невдоволеності та розчарування Темніан склав обидві руки на руків'я свого меча. – ви занадто необачна в деяких питаннях.

– Я, – Фірра не знала що відповісти на таку догану і як маленька дівчинка хотіла виправдатися, але за неї заступився генерал, що був єдиною персоною до якої дослухався темний кронпринц і майже ніколи не суперечив.

– Темніан, я не думаю, що наша найтемніша пані мала лихі наміри, коли дозволила світлій принцесі навідувати імператорську бібліотеку. – хрипкий голос сивого чоловіка був сповнений порозуміння та батьківської любові. – Вона хотіла лишень допомогти світлій принцесі звикнути до життя у стінах імператорського дому, що категорично відрізняється від світлого консерватизму.

– Вона тут не для комфортного життя! – різко відказав Темніан, і холодними очима подивився на свого шановного наставника. – Вона тут задля пошуку партії для її імперії! – нагадав він основну причину перебування світлої на теренах темного палацу. – Тому хай шукає нареченого, а не суне носа в чужі традиції!

Спостерігаючи за темним кронпринцом, який був сповнений ненавистю до всього, що стосувалося Світлої імперії та світлих, Луні було важко слухати його. Вона дивувалася його непохитності та сталості неповаги до етикету, його не прояву мінімальної тактовності та різкому висловленню в розмові з імператрицею Темної імперії. Темніан справді був тим Дияволом, яким його описують, він був перманентним та мав свою думку на все. А головне, що він не підкорювався жодним законам.

– То по вашому, мій темний князю, – Фірра сухо посміхнулася і з запитом в гранатових очах подивилась на сина. – ми повинні замкнути принцесу у темниці?

– Чому б і ні?! – губи Темніана розпливлися від задоволення.

– Темніан! – закликав його генерал, відчувши хвилю Темряви, що відійшла від маршала. – Опануй себе!

Темніан важко зітхнув і прислухався до поради свого наставника. Тіні, що вийшли з-під його контролю, повернулися до господаря. Кронпринц змінив хижу посмішку на більш лагідну, і вже сповненими любов'ю очима подивився на матір. Імператриця Фірра була збентежена поведінкою свого молодшого сина і не знала, як на нього вплинути, щоб він заспокоївся і прийняв реальність з перемир'ям між імперіями.