Розділ 47. Валєра. Термедія.

– Я не розумію тебе, Кульбабко… – вкотре, мало не крізь сльози, промовляла Рита, дивлячись на мене. – Не варто було так кардинально все міняти…

– Рит, я вже пояснював… – дещо невдоволено пробубнів я, застібаючи манжети. – Нема більше Кульбабки. Все.

– Я не впізнаю тебе…

Мигцем глянув на її розгублене обличчя на екрані.

– Поговорімо про це після мого повернення? Ще недовго, але я дуже не хочу, щоб цей тиждень ще й ви мені виносили мізки. 

– Добре, Валер… Впевнений щодо чорної сорочки? – змінила тему, розглядаючи моє вбрання.

– Як раз під настрій нового Валери. Ніби саме воно.

Краєм ока помітив, як вона мотнула головою, здаючись.

– Просто бережи себе…

– Так і робитиму, Ритуль. Дякую за турботу, але мені вже час.

З розумінням, вона завершила дзвінок, а я тільки тепер видихнув з полегшенням, немов весь час доводилося тримати лице. Та минулих місяців мені вистачило аби зробити висновки. До того ж і цей підходив до свого завершення, а бачити усіх їх вже остогидло. Книгу, звісно, дописав навіть раніше, ніж очікував, щоправда, жінки навряд таке читатимуть. Постійна присутність десь неподалік баклана та Уляни настільки вплинула, що перетворив жіночий роман у справжню драму і мало не вбив головного героя… В принципі, як і хотілося напочатку.

Те патякало якось все ж примудрилося ледь не всім повідати, що мене друзі звуть Кульбабкою… Хоча, як той щур, постійно никався. Мабуть, відчував, що цього не подарую, бо ж попереджав. Добре, що ті виявилися зі сформованим мозком дорослої людини, а не того дитсадка, який так і намагався нариватися при першій же нагоді. Тому Мехмет порадив найкращого майстра на острові. Ось так і не стало більше Кульбабки. Годі.

Стало несподіванкою згодом, під час ранкової пробіжки, побачити крутезну яхту біля причалу. Іноді Айлін бігала зі мною, досі пропонуючи найбезглуздіші способи помирити їх з бакланом. Але тоді не думав, що мою пропозицію з вечіркою на яхті вона сприйме так буквально. Тож сьогодні мусив збиратися на цей “розбір польотів” з якими Айлін ніяк не відчепиться від мене. А мені, чи не вперше, було абсолютно байдуже. Хотів додому, у свою читальню, сісти за кермо власної автівки та витиснути з неї всю потужність… Може хоч би тоді викинув з голови всю цю історію… Разом з Уляною, яка гарно проводила час як не з тим недоумком, то з Максом. Коли байдуже усім, то байдуже мало б бути й мені.

Вийшовши з номера, я заховав руки в кишені й попрямував до причалу. Не хотів приходити першим, скоріш хотілося прийти й крадькома подивитися на те, що цього разу вигадала Айлін. Щоправда, зобов'язала мене підстрахувати її. Підходячи ближче, я потроху сповільнив кроки, розглядаючи з яким захватом Уляна бесідувала з Максом, потім десь прошмигнув баклан. Правіше побачив Айлін, яка вже махала мені, смикаючи бровами ніби я мав здогадатися, що саме вона хотіла цим мені сказати. Увібравши повітря, я пішов вперед. 

Ступивши на палубу, одразу ж підхопив келих з якимось коктейлем в офіціанта, який ніби був єдиним, кому ця вечірка була потрібною. Зробив кілька ковтків, краєм ока впіймавши погляди в мій бік. Але з іншого боку вже ланню підійшла Айлін, здивовано розглядаючи мене. 

– Ти… Змінився.

– Дякую, ти теж нічогенька, – як завжди, видав щось, аби вона засміялась, знаючи, що допитливі погляди будуть гарантовані. – Нагадай, я вже казав, що цим ти мало чого доб’єшся?

– Казав, але у фільмах це проходить дуже добре, – і гордовито задерла носика.

– Айлін, перестань вже порівнювати все з фільмами. Тут все не так. Та й баклан не так мислить, як би тобі цього хотілося. Йому треба копняка дати, аби почав діяти.

Яхта повільно почала відчалювати від берега, розрізаючи спокійне море. Днями раніше штормило так, що страшно було й носа висунути на вулицю. Всі, як ті мурахи, поховалися в готелі. Хоча досить втішно вплинуло на книгу, в саме такій атмосфері гарно дописувалися останні розділи. 

Улянин сміх мене чомусь роздратував. Випивши залишки коктейлю, я поставив келих на тацю найближчому хлопчині й потягнув Айлін до кількох учасників, які танцювали неподалік.

– До речі, – промовив цілком серйозно, притягуючи її до себе, – сьогодні ти маєш гарний вигляд.

Айлін здивувалась, нахмуривши брови. 

– Валеро, я завжди виглядаю відмінно.

– Ти нестерпна, Айлін. Сама хотіла викликати ревнощі в Тимура, то хоч би підіграла… Він скоро лусне від злості. Ти пів вечора від мене не відходиш.

Дівчина аж сіпнулась, щоб тільки глянути на баклана, який вже ладен був кинутися на мене. Та мусив одразу ж її спинити, аби не була настільки очевидною.

– З тебе якась ніяка актриса, чи це він так вплинув на тебе?

Вона зіщулила очі, а потім всміхнулась.

– І хто з нас нестерпніший?

Знизав плечима, помітивши, як Тім випив вміст ще одного келиха. В той час, як Улю на танок запросив Макс. Треба ж таке. На щастя в мене гідності вистачало не принизитися перед нею.

– Байдуже, головне, що діє. Хоча до останнього здавалося, що він не поведеться на таку провокацію…

Промовив мало не на вухо, коли побачив, як Тимур зробив кроки у наш бік.