Філософська лірика

                  Думки про війну

Чи вже скінчилась та війна?

Ота війна, що в сорок п’ятім?

Чи битва й досі не мина,

І ворог наступа на п’яти

       Мені?!... Хоч я й не воював,

       І майже пороху не нюхав,

       І жах війни не відчував,

       І кулі посвисту не слухав.

А все ж думки прості приходять,

Чи зможу я, коли потреба,

Здійснити при лихій нагоді

Свій власний крок під хмарним небом?

       Чи зміг би встати я в атаку

       Разом з шеренгою бійців,

       І – попри страх і переляки –

       Під танк з гранатою в руці?

Стискаючи приклад до болю,

Чи вистою на полі брані?

Думки прості – за мирну долю

Уклін низький вам, ветерани!

                   Ліні Костенко

Ну, що сказать? Чи справді я поет?

Про те пишу, що справді є болючим?

Чи, так собі – словесний пірует –

Пишу щось просто так, тому що скучив?

      Чи, може, легко так співаю, як птахи?

      Незлим струмочком тиха мова лине?

      А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!

      Ну, може так, як у Костенко Ліни…

Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,

Не буде спокійніше для сумління.

А може, все ж натиснуть на курок,

Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?

       Не завжди все солодке – є й гірке.

       Я не гончар, ваять не вмію з глини.

       Але хотів би виліпить таке,

       Щоб навіки, як у Костенко Ліни.

Поет співає правду, хоч ти ріж,

Хоч знає, що колись загине.

Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –

Кричати вголос, як Костенко Ліна!

                    Я переміг і Час, і Простір.

Після перемоги над простором залишається тільки Тут.

А після перемоги над часом – тільки Зараз.

Річард Бах, «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон»

Я переміг і Час, і Простір.

І що тепер? Не знаю сам.

Приходжу сам до себе в гості,

Де чорна з білим полоса.

Весь Простір в мене під ногами,

Весь Простір в мене у руках.

Я розраховуюсь з боргами,

Життя – краплина у віках.

     У всіх часах є загадковість:

     Існує Завтра – майбуття.

     Що зранку – зорі світанкові?

     А ввечері – кінець життя?

     Я пам’ятаю все, що вчора

     Було зі мною наяву.

     Я уявляю все, що скоро

     Зі мною станеться вживу.

Але існує лиш Сьогодні –

Змінить цього не може хист

І, навіть, каверзи погодні –

Кружляє вихор-падолист.

До чого ж філософський галас?

Хоч плач, хоч смійся, хоч молись:

Я Тут існую тільки Зараз,

А не Отам і не Колись.