Вірші про художників і живопис

Чи можна словами описати мальовничі фарби? Спробую...

Чи можна для цього знайти такі висловлювання, щоб читач «побачив» колорит картини та відчув його кольорові нюанси? Я постараюся.

Чи зможу я передати те відчуття захоплення та задоволення, яке приходить до художника під час роботи над полотном? Впевнений! А що до відчаю, який раптом приходить без запрошення? О, ще б пак…

Ці вірші проілюстровані власними картинами. Я іноді супроводжую свої авторські вірші живописними роботами. Вірші та картини пишуться майже завжди окремо та самостійно. Але іноді вдало поєднуються і доповнюють один одного.

                Відчай художника

Сьогодні знову я упав у відчай,

Сховався знову від усіх людей.

Не уляглися фарби мальовничо!

Нема наснаги, і нема ідей.

          Не підкорились фарби проти ночі.

          Вони чарівні, я ж не чарівник.

          Вони зі мною бавились досхочу,

          Допоки настрій в розпачі не зник.

Чого ж такі ви, фарби, неслухняні?

А, може, я образив вас колись?

Ось пензлі є, і є полотна льняні.

А фарб нема – хоч плач, а хоч молись!

          Я попитаю волі у Природи,

          Я попрошу свободи у Вітрів.

          Тієї лише хочу нагороди,

          Щоб наказати фарбам стати в стрій.

Ні, наказати їм уже не зможу,

А зможу тільки знову попросить –

Я хочу

          відчувати фарби,

                                    Боже,

Неначе чути їхні голоси...

                    Неначе чути їхні голоси?

                                  Неначе чути їхні голоси...

Авторська картина «Звуки літа. Букет 4».

                   Вернісаж

Якось в червні або в травні...

Вже було не дуже й жарко.

Я на вернісаж потрапив

До художниці-квіткарки.

          Бачив квіти, натюрморти.

          Ну, а ще були пейзажі.

          Та й які ж вони красиві!

          Все було на вернісажі.

Розмаїття барв і квітів,

Що зів’януть в чистім полі.

А на полотні й папері

Не зів’януть вже ніколи.

          Все буяє кольорами –

          Мальви, іриси, піони.

          Ніби матінка-природа

          Задзвонила в свої дзвони.

Ніби з чарівної скрині

Веселкове простирадло.

Щирим поглядом майстрині

Я побачив світло радо.

Авторська картина «Звуки літа. Букет 1».

                             Сивочолий Маестро

Присвячую світлій пам’яті миргородського художника Ю.В. Державицького.

Що замислився ти, сивочолий художник?

Може, ти щось хотів змалювати мені?

Я до тебе звернуся з віршем, якщо можна.

Розповім про картину, що бачив вві сні.

Не сумуй, не журись, сивочолий маестро.

Твоя паличка – пензель, кольори – солов’ї.

І зумієш ти бути диригентом оркестру,

Де співатимуть вільно онуки твої.

Натягни свої струни на чарівній палітрі,

Коли барви – то ріки, полотно – виднокрай.

Розкажи про ставки, про дерева, повітря,

Про веселку у небі, і пісню зіграй.

На широкому тлі, на загальному фоні

Буде сонце удень, будуть зірки вночі.

Від плеча кидай ноти кольорових симфоній.

Ми побачим. Ми вдячні твої глядачі.

Рідне небо Вкраїни велике й просторе.

Відірвись від землі, відірвись хоч на мить.

Твоя сила – Любов і твоя непокора.

То ж злети в височінь, як хотів ти злетіть.

Авторська картина «Звуки літа. Букет 6».