Розділ 14

Ранок у маєтку почався не з руху. Десь грюкнули двері, у коридорі пролунали швидкі кроки. Рік уже сперечався з Тореном про спорядження, хоча сперечались вони скоріше за звичкою, ніж із реальної потреби. Мейра перевіряла ремені й приховані кишені, Кіра мовчки перебирала свої інструменти, кожен із яких лежав на столі в ідеальному порядку. Ліані зосереджено гортала невеликий блокнот, останні уточнення щодо храмового кварталу. Запах свіжої кави й гарячого хліба розлився з їдальні, трохи заспокоюючи загальний хаос. Гал з’явився серед цього руху з уже звичною для себе спокійною зосередженістю. Він не поспішав, але й не зволікав. За сніданком говорили уривками.

— Заходимо ближче до полудня, — сказав Рік. — У цей час у храмі найбільший рух. Легше загубитись.

— Якщо взагалі доведеться заходити через центральну частину, — сухо додала Кіра.

— Не доведеться, — відповіла Мейра. — Я майже впевнена, що знайду щось цікавіше.

Гал слухав, але думки його були частково в іншому місці.

— Я зранку в Академію, — сказав він спокійно, коли розмова трохи стихла.

Кілька поглядів піднялись одразу.

— Сьогодні? — уточнила Ліані.

— Сьогодні, — кивнув він. — Ларія чекатиме. Вони почнуть лікування, затягувати з цим не варто.

Він не пояснював довго, не потрібно було. Усі знали, що якщо Гал так каже, значить це справді важливо.

— Ми поки підготуємо все тут, — сказав Рік. — Перевіримо ще раз карту, маршрути, сигнали.

— І спробуємо не рознести половину кварталу без тебе, — додала Мейра з ледь помітною усмішкою.

— Спробуйте, — спокійно відповів Гал.

Сніданок закінчився швидко. Хаос зборів поступово набував форми. Управляючий мовчки спостерігав за всім цим з тією ж стриманою гідністю, ніби такі збори були частиною звичайного розкладу. Коли Гал вийшов до телепорта, ранок уже повністю вступив у свої права. Повітря було свіже, столиця прокидалась. Він зробив крок у світло телепорта, і простір слухняно розчинився перед ним.

Цілительський корпус зустрів його звичною тишею, тією особливою, в якій завжди відчувається напружена робота. Світлі коридори, запах трав, м’яке світіння стабілізуючих кристалів уздовж стін. Гал ішов швидко, але без поспіху. Його вже чекали. Ларія Мор’Тель стояла біля вікна у своєму кабінеті, переглядаючи кристалічний звіт нічного спостереження. Коли він увійшов, вона навіть не обернулась одразу.

— Ти змінився ще більше за ніч, — сказала вона спокійно, ніби продовжувала вчорашню розмову.

— Доброго ранку, — відповів Гал.

Тоді вона повернулась. У її погляді не було подиву, лише уважність. І щось нове. Інтерес, не як до студента, а до рівного співрозмовника.

— Дівчинка стабільна, — почала Ларія без зайвих прелюдій. — Те, що ти зробив, спрацювало. Ядро більше не рве канали. Але воно все ще пульсує нестандартно.

Вона провела пальцями по кристалу, і в повітрі з’явилась тонка енергетична структура, спотворена, з ледь помітними провалами.

— Офіційний діагноз — латентна дисоціація магічного ядра з фазовим розходженням каналів, — сказала вона. — Простою мовою, її ядро формувалось у нестабільному середовищі. Воно не зламане. Воно просто не синхронізоване з тілом.

Гал наблизився, розглядаючи модель.

— Вона не хворіє, — тихо сказав він. — Вона просто не встигає за власною магією.

Ларія ледь всміхнулась.

— Саме так.

Вона провела рукою, структура розгорнулась у більш детальну схему.

— Базовий план такий: спершу м’яке вирівнювання каналів. Без насильницької корекції. Ми не будемо “переламувати” її ядро під стандарт. Ми підлаштуємо тіло під нього.

— Через резонансні поля? — уточнив Гал.

— Так, в три етапи. Спочатку стабілізаційне коло, потім контрольовані імпульси синхронізації і найскладніший третій етап. Там ядро може реагувати непередбачувано.

Вона нарешті подивилась йому прямо в очі.

— І тут починається твоя частина.

Гал мовчав.

— Ти не цілитель у класичному розумінні, — продовжила вона. — І слава богам. Нам не потрібен ще один стандартний маг життя. Нам потрібен той, хто відчуває межу. Ти працюєш із магією смерті, а отже, ти відчуваєш, коли щось балансує на краю.

В її голосі з’явилась теплота.

— Твоя роль проста і водночас найважча. Ти спостерігаєш. Не втручаєшся. Не підсилюєш. Просто слухаєш її ядро. І якщо відчуєш, що воно піде не туди, втрутишся так, як вмієш лише ти.

— Тобто імпровізація, — спокійно підсумував Гал.

— Контрольована імпровізація, — виправила вона. — І я довіряю тобі.

Тиша між ними була іншою, ніж раніше. Колись вона говорила з талановитим, але нестабільним хлопцем. Зараз із тим, хто вже усвідомлює власну силу.

— Ти розумієш, що це ризик? — тихо спитала вона.

— Так.

— І що шанс не стовідсотковий?