1

     З-за рогу стрімко вибігло двійко веселих дівчат у кожушках. Вони тягли за собою великі розписні санчата, в яких сиділо не менше п’ятьох їхніх подружок. Розігнавши санчата з усієї сили, вони випустили мотузку, і санчата швидко полетіли по сніговій доріжці між будинками. Та врізавшись в великого снігового кучугура, перекинулися і одна дівчина стрімголов влетіла головою у сніг. Інші розсипалися поряд, як горох. Сміх стояв такий, що старий кравець Якоб Шихтер виліз у вікно, подивитися, що там коїться.

     Знайомтесь! Дівчина у сніговому кучугурі — Мирослава Гонтар, а точніше Славка, на прізвисько Матуся. Чому таке дивне прізвисько у молодої дівчини, яка тільки-но вийшла заміж і дітей ще не має, спитаєте ви? А то бабуся її так прозвала, коли Славі було рочків з п'ять. Бо не знала нікого лагіднішого і добрішого за цю дитину. Чи людина, чи звірятко — Славка допоможе, це всі знають.

     — Ти, Славо, коли до людини говориш, то їй здається, наче її матінка обіймає, — часто казала її бабуся, дивлячись, як мала спілкується з людьми. Так і причепилося до неї прізвисько — Матуся.

     Гарна, струнка, ясноока, Слава майже завжди усміхалася, викликаючи прихильність оточуючих. Здається все про неї розповіла... ой, мало не забула! 

     Слава була відьмою.

     Святки! Чудова пора в Києві. Снігу насипало стільки, що двірники з ночі чистили доріжки.

     «Жжжух-човг, жжжух-човг, жжжух!» — тільки і чутно було з вулиці. А сніг все продовжував і продовжував кружляти пухнастими сніжинками, засипаючи вже прочищені доріжки. Хоч бери і починай спочатку!

     Ось вже і вечір надворі. Затишне світло з вікон лягало на снігові замети золотавими прямокутниками. Та ось, на підмогу світлу вийшли ліхтарники.

     Вони вправно, по драбинках, підіймалися до вуличних ліхтарів, чистили від кіптяви скло, доливали конопляної олійки, та запалювали гноти. І засвітилися ліхтарі на Подолі веселками, наче різдвяними зірками.

     Звідусіль лунав сміх, грала музика — то ж Святки! Треба вітати один одного з Різдвом, бажати доброго врожаю, здоров'я, щедрого року, багатства і добробуту у дім господарів. В цей час привітання і побажання мають особливу силу.

     Тож молодь із задоволенням йшла щедрувати та співати колядки. Тут і там було чутно многоголосий чарівний спів, і за це господарі, в знак подяки, пригощали різними смаколиками. В кожнім домі столи ломилися від різдвяних страв, бо наскільки багатий стіл на Різдво, то настільки багата родина буде протягом року. І чого на столах тільки не було — узвар, кутя з медом, смажені карасики у сметані, різноманітні млинці, м'ясні пироги, рулади, варенички з капустою, ковбаски, запечені курчата і, звісно ж, холодненька горілочка до них.

     А ще, саме на Святки стаються всякі дива і можна загадувати бажання. Кажуть вони обов'язково здійсняться. В цей чарівний час і сни і обряди мають особливий сенс і саме зараз людина може дізнатися про своє майбутнє. Насамперед дівчата ворожать на свого нареченого. Таке ворожіння на Святках не є гріхом, бо скоро прийдуть Водохрещі і змиють все чистою святою водою.

     Ось і зараз дівчата бігли до Катерини додому, щоб поворожити. Чесно кажучи, Славці не треба ворожити на нареченого, бо в неї є коханий чоловік. Вони одружилися з Андрієм восени і якби Андрійко був у Києві, то нікуди б з дівчатами вона не пішла, а сиділа з ним вдома, обіймалася і куштувала смаколики, слухаючи колядки. Але Андрій, ще до Різдва, поїхав на Великий Ярмарок у Чернігів. Родичі знайшли там дешеві товари для їхньої майбутньої бакалійною крамнички і він не встиг повернутися, застряг із-за негоди. Всі дороги завалило снігом і Андрій вирішив перечекати в родичів.

     Тож, Славка пішла гуляти зі старими подружками, раз чоловіка нема вдома. Вона трохи засмутилася, що перше їхнє подружнє Різдво вони зустріли окремо, але та бакалійка була давньою Андрійчиною мрією. А чим не поступишся заради коханого. До того ж в них попереду ще багато свят, які вони зустрінуть разом.

     Сьогодні Славка вийшла до подруг в гарно зав'язаній намітці[1] на голові, бо вона вже молода жінка, а не якесь дівчисько. А подруги ще були незаміжні, тож ні наміток, ні убрусів, ні очіпків ще не носили. І трохи заздрили Славі. Вона, звісно, пишалася гарним головним убором і не збиралася їм розповідати, що декілька днів поспіль вчилася по різному намотувати та зав'язувати намітку. Без звички не так легко намотати на голові п'ять метрів тонкого полотна. Але чого не зробиш заради вроди. Зате тепер в неї так чудово і гарно виходило, особливо, коли ззаду зав'язувала пишний бант. Сил нема — така красуня!

     — І тоді, з річки виповз бридкий водяник, схопив дівчину за волосся, затяг у воду і тримав там, доки вона не захлинулася...

     Дівчата повідкривали роти і налякано принишкли, тільки очима кліпали, а задоволена Славка посміхалася, їй вдалося налякати подруг.

     Вони сиділи навколо столу, тісно прижимаючись одна до одної. Полум'я свічки нервово здригалося від їх подихів, і нерівні тіні дрижали на стінах. Навіть горіхи перестали гризти, якими їх пригостила Катеринина мати.

     — Досить вже, Славко, — не витримала Стефа, — і так страшно. Давайте краще вже ворожити!

     — На черевиках! — крикнула Галинка і кинулася одягатися, щоб бігти на вулицю. Дівчата навипередки побігли за нею.

     Невеличкий охайний будиночок Катерини стояв біля річки Почайни, тієї самої, в воді якої Володимир колись хрестив киян. Дівчата часто тут збиралися, поспівати пісень, чи разом повишивати.

     На вулиці вони почали кидати свої черевики через дах. В кого в першої впаде, та перша і заміж вийде. А потім ще треба подивитися, куди носок вказує — з того боку наречений і прийде. А якщо черевик покаже на хату, то сидіти дівчині ще рік вдома. В Галинки в першої впав черевик. Дівчата підбігли, щоб подивитися, куди він вказує. На Почайну... саме там, на косі, між Дніпром і Почайною жив її Івась. Галинка зашарілася, дівчата пирснули сміхом.