Слава Рідним Богам!
Упир.
Жив він колись серед люду, як всі,
Та темрява в серці зростала в тіні.
Забув він про світло, забув про життя,
І смерть не прийняла його до кінця.
Під місяцем ходить, у тиші гуде,
Там холод і страх, ще й повітря гірке.
І кров його манить, та сила людська,
Що тягне до світла, де квітне життя.
Він чує серця, що б'ються вночі,
І шепіт душі, то для нього як спів.
Але не завжди зло в очах Упиря,
Він іноді плаче згадавши життя.
Колись був він воїном, сином села,
Та стежка проклята його повела.
Забув як сміявсь, як любив і як жив,
І став між світами ходити як тінь.
Старі люди кажуть: мовчи у пітьмі,
Не грайся із ніччю, не жартуй в темноті.
Бо там де Упир ступає на шлях,
Вмирають всі квіти, вмирає і птах.
Та може Упир став такий із-за болю,
Що ходить вночі і не має спокою.
І тільки світанок, мов чиста ріка,
Зітре його тінь, не залишить сліда.
Відредаговано: 29.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
