Розділ 3

Залишатися наодинці з цим небезпечним психом дуже не хотілося. Відчуття дотику гострого леза до горла все ще горіло вогнем на шкірі. І я розуміла, чому Ерідан так себе повів — він лише намагався захистити сестру, а я незрозуміла особа з купою дивних пристосувань, що звалилася наче сніг на голову. Приперлася до будинку, де вони ховалися від королівської варти, погрожувала йому кочергою і взагалі, мало чого можна від мене чекати. Але все ж таки, навіть розуміючи все це, я його побоювалася.

Звичайно, поки Ерідан укладав на другому поверсі сестричку спати, можна було б взяти ноги до рук і спробувати втекти. Але тільки проблема полягала в тому, що на вулиці не тільки морозна ніч, а ще й непроглядна хуртовина. Та й до того ж, куди, власне, тікати? Я ж нічого не знаю про цей світ, про його закони, про його мешканців. Зараз вийду, наприклад, на ґанок, а мене схопить якийсь гамадрил і зжере. І все, немає Кароліни!

— Ідіть за мною, — сказав чоловік, спускаючись сходами, і не глянувши в мій бік пройшов до іншої кімнати.

"Сподіваюся, там не тортурна" — блискавкою майнула в голові лякаюча думка. І все ж, незважаючи на побоювання, липкий страх і тремтіння в ногах, я пішла за ним.

Дякувати Богові, що нічого подібного в кімнаті не було. Переступивши поріг, я опинилася в невеликій, звичайнісінький кухоньці. Ерідан впевненими рухами розпалював вогонь у дивній печі, що була біля кам'яної стіни. На невеликому піднесенні над підлогою, сантиметрів двадцять, лежали складені стопкою дрова, а зверху розташовувалась допотопна витяжка. Принаймні, я так подумала, що це витяжка, а насправді хто знає чим воно може виявитися.

— Сідайте, — не повертаючись, сухо кинув він.

Стіл знаходився неподалік від печі — дерев'яний, масивний, грубо оброблений. Не впевнена, звичайно, але думаю, якщо провести по стільниці рукою, можна загнати під шкіру купу скал. Стільці були нічим не кращі, але на них принаймні лежали м'які подушки, хай і трохи страшненькі.

Зараз, коли Ерідан скинув плащ, я могла нарешті розглянути його постать. Широкі, але не надто, плечі, вузька, але не дівоча, талія. Така фігура називається перевернутим трикутником, якщо я не помиляюсь. Рельєфність м'язів під сорочкою, звичайно, не оцінити, але щось мені підказувало – з цим у чоловіка теж все гаразд.

— Розповідайте, — стоячи до мене спиною, сказав він.

— Так Еліза все вже розповіла, — промимрила невпевнено у відповідь.

Він розвернувся, окинув мене поглядом, що нічого не виражав, від якого в мене аж мурашки пішли по шкірі. Ну як людина може бути такою страшною, навіть коли просто мовчить і нічого не робить?

— Я питаю про інше, — рівним тоном промовив Ерідан. — Хто ви? Звідки? Навіщо тут?

Такому й брехати було страшно, і правду говорити теж. А він все буравив мене поглядом і позбутися його цікавості якимись загальними фразами точно не вийде.

Зітхнула, змирившись із ситуацією, і нервово посміхнувшись, відповіла:

— Кароліна Северин, із Землі.

Мовчить. Дивиться зараза беземоційна та мовчить. Мабуть, очікує, продовження. Незручно сіпаючись на стільці під таким пильним поглядом, не знаючи куди подіти руки, я то клала їх на стіл, то смикала тканину сукні.

— Слово честі, я нічого поганого не замислювала, — почала я виправдовуватися, сподіваючись, що він зрозуміє мої мотиви. — Ми з дівчатами втішали Глашу, трохи випили, а потім усе затягнуло серпанком. Дивний старець, що представився вісником бога Аріуса, говорив щось про те, що ми повинні врятувати чи божество, чи зірки. Чесно сказати, від несподіванки та шоку, я не все запам'ятала. А потім я опинилася в лісі — без теплого одягу, без грошей, без найменшого уявлення, де знаходжуся, — випалила голосно, а потім тихо додала, — я просто не хотіла померти від холоду, от і постукала в перші попавші двері.

У міру того, як я говорила, брови Ерідана все більше сходилися на переніссі, а очі звужувалися. Я хоч панночка і жвава, але зараз тушувалася і хвилювалася, як дурненька першокласниця на шкільній лінійці. Про що він думає? Чи вірить мені, чи ні? Що може зі мною зробити? Питання в голові змінювалися з величезною швидкістю одне за одним, а чоловік усе мовчав. І це мовчання, яке надто затяглося, нервувало ще більше.

- Іншосвітянка, значить, — нарешті видав він і пролунала ця фраза, наче вирок: винна за всіма статтями!

І все, більше ні слова — Ерідан знову відвернувся і замовк, дістаючи з полиці чашки і насипаючи в них з незрозумілих мішечків якісь сушені трави. Сподіваюся, це чай, а не хитромудра отрута.

— Завтра ти покинеш цей будинок.

— Що, вибач? — перепитала ошелешено, сподіваючись, що мені почулося.

— Завтра ти покинеш цей будинок, — повторив чоловік і поставив переді мною чашку з чаєм.

— Але… але… — слова застрягли у горлі.

Я не знала, що мені сказати і що робити далі. Ось тобі, Кароліна, і дякую!

– Я врятувала твою сестру! — випалила обурено. — Де твоя подяка?

— Хм, — він задумливо глянув на мене. — Так, справді.

Я переможно посміхнулася — так-то! Але виявилося, що радіти було рано.

— Грошей тобі дам і теплий плащ, — додав гад і спокійнісінько почав пити свій чай.

— Ти мусиш допомогти мені, — наполягала на своєму. Але у відповідь отримала лише мовчання та байдужий погляд.

Ні слова більше цього вечора не сказавши, Ерідан, ніби з панського плеча, видав мені дві теплі шкури і пішов у свою спальню, зовсім не дбаючи про те, що в кімнаті не було ні ліжка, ні якогось, най би й пошарпаного, лежака. І він так поводився попри те, що я ще кілька разів намагалася звернутися до його совісті, яка, схоже, була геть відсутня. Як можна звернутися до того, чого немає?! І це викликало в мене ще більшу тугу.

Влаштувавшись неподалік палаючого каміна, на підлозі, кинула на неї одну зі шкур, створюючи собі імпровізоване ліжко. З головою сховавшись під другою, скрутилась під нею в позу ембріона і нарешті давши волю емоціям, я тихо та гірко розплакалася. Шок від переміщення, страх від пережитого отримали адекватний вихід через сльози.