Скривавлена свідомість

Я бачив пекло в її наївних очах, вона виглядала як мертва, над якою відбувались оргії. Її слова говорили про те, що я не бажав чути і говорити, вона була моєю свідомістю, яку я день за днем катував. Її слова: «А все ж, ти міг бути іншим», – душили мене та змушували шукати виправдання для зла, але я в собі нічого не знаходив. Вона була жінкою та сміючись пила вино тоді, коли я йшов на побачення з дівчиною, яка не тримала в руках квітів. Показувала мені мої мрії у картинах, грала на роялі музику, яка звучала в мені, та говорила, що я був зраджений і що не мушу ставати злим. Я ридав над її кров'ю на моїх руках. Вона піднялась і говорила що я – це вона, що вона не може вмерти без мене, що ми вічно будемо разом і розумітимемо один одного. Ми в одній тюрмі пам'яті й спогадів, просто реагуємо на все по різному. В неї немає емоцій до мене, вона знає мої думки і мовчить у дзеркалі.

І все ж я залишаюся один – у думках, кімнаті, будинку. Мені не хочеться чути і бачити, через мою огорожу хочуть пробитися усмішки, але в моєму саду опадають пелюстки квітів. Ми граємо в шахи за допомогою думок: маленька наївна дівчинка та старий чоловік, який думками при смерті.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4000 в Сучасна проза
#4232 в Різне

У тексті є: свідомість, смерть, самотність

Відредаговано: 27.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись