17. Веселий Стрибунець та обережні копитця

     У зеленому садочку, де росла найсолодша конюшина, жив маленький білий козлик на ім’я Стрибунець. Він був дуже енергійним і більше за все на світі любив скакати. Стрибунець не просто ходив — він підстрибував на кожному кроці, крутився дзиґою і весело вибрикував ніжками.

      — Стрибунцю, будь обережним! — казала йому мама-коза. — Дивися під ніжки, бо можеш забитись або щось зламати.

     Але козлик лише весело мекав у відповідь:

     — Ме-е-е! Я найпрудкіший! Я ніколи не впаду!

     Одного сонячного ранку Стрибунець вирішив, що йому замало місця в садочку. Він побачив велику купу каміння біля паркану і подумав: «Оце буде справжня розвага! Я заскочу на самий вершечок!». Козлик розігнався і почав скакати по камінцях. Він стрибав дедалі вище й вище, зовсім не дивлячись, куди стають його маленькі копитця.

     Раптом один камінець похитнувся. Стрибунець не встиг згрупуватися і — шкереберть! — полетів донизу. Він боляче вдарив коліно і заплутався ніжками в густій кропиві, яка росла поруч.

      — Ой-ой-ой! — заплакав козлик. — Моя ніжка! Мені боляче!

     На його плач прибігла мама. Вона допомогла Стрибунцю підвестися і обережно оглянула ніжку. На щастя, ранка була невелика, але козлику довелося весь день лежати на м'якій травичці, поки інші козенята весело гралися в наздоганялки. Йому було дуже сумно просто дивитися, як розважаються друзі.

      Увечері, коли ніжка перестала боліти, Стрибунець підійшов до мами і тихо сказав:

     — Я зрозумів, мамо. Скакати — це дуже весело, але треба завжди дивитися, куди стрибаєш. Якщо бути необачним, можна зіпсувати собі всю гру.

     Мама лагідно лизнула його в носика:

      — Правильно, малюку. Сила і прудкість — це добре, але вони мають дружити з уважністю.

      З того часу Стрибунець не перестав бути найвеселішим козликом у череді. Він і далі скакав вище за всіх, але тепер він завжди спочатку дивився на дорогу, а вже потім робив свій великий стрибок. І більше жодна кропива не могла його налякати.