14. Чарівні цяточки Крапчика

     Жив-був на зеленій галявині маленький жучок на ім’я Крапчик. Він був дуже чепурним: мав блискучі крильця, швидкі ніжки та яскраву червону спинку. Але була одна річ, яка дуже засмучувала Крапчика — його чорні цяточки.

     На його спинці красувалися сім круглих чорних плямок. Крапчик щоранку дивився у крапельку роси, як у дзеркало, і зітхав:

     — Ну чому я такий «дірявий»? Ці чорні плями псують мій чудовий червоний колір. От якби я був просто червоним, як пелюстка троянди, я був би найкрасивішим жучком у світі!

     Одного разу Крапчик вирішив позбутися своїх плямок. Він пішов до старого лопуха, де жив павучок-ткач.

     — Пане Павуче, — попросив жучок, — зафарбуйте мої чорні цяточки павутинкою або пилком. Я хочу бути просто червоним.

    Павучок здивувався, але допоміг. Він притрусив спинку Крапчика червоним квітковим пилком. Плямки зникли! Крапчик став повністю червоним, наче маленький вогник.

        — Тепер я ідеальний! — зрадів він і полетів хвалитися друзям.

       Але на галявині почалися дивні речі. Спершу він зустрів коника-стрибунця.

        — Привіт, Конику! — гукнув Крапчик.

       Коник злякано відстрибнув:

    — Ой, хто ти? Ти не схожий на мого друга Сонечка. Ти якийсь дивний червоний жук. Може, ти кусаєшся?

      І Коник швидко сховався у траві. Крапчик засмутився, але полетів далі.

      Потім він побачив бджілку Жужу.

      — Жужу, подивись, який я гарний! — вигукнув він.

      Бджілка закружляла навколо нього:

    — Вибач, незнайомцю, я тебе не впізнаю. Мого друга Крапчика видно здалеку за його чудовими плямками. А ти просто червоний, як шматочок паперу.

       Жужу полетіла до квітів, так і не погравши з ним.

     Раптом над галявиною пролетіла велика пташка. Вона шукала, чим би поласувати. Крапчик знав: пташки не чіпають жучків-сонечок, бо їхній яскравий візерунок із плямками попереджає: «Я особливий жучок, мене не можна їсти!».

     Але зараз плямок не було! Пташка побачила просто червону цятку і подумала, що це звичайна смачна комашка. Вона почала спускатися вниз.

    Крапчик не на жарт злякався. Він швидко заліз під листок і почав тертися спинкою об зелену поверхню. Червоний пилок злетів, і з-під нього знову з’явилися його рідні чорні цяточки. Пташка подивилася на нього, впізнала в ньому жучка-сонечка і полетіла далі шукати щось інше.

       Крапчик вийшов зі схованки й знову подивився у росу. Сім чорних плямок весело виблискували на сонці.

      — Які ж вони гарні! — вигукнув він. — Тепер я розумію: ці плямки — це мій захист і моя особливість. Без них я — це не я.

      До нього підлетіла Жужу і радісно задизижчала:

      — Крапчику, ти повернувся! Які в тебе чудові цяточки, вони так личать твоїй усмішці!

   Весь день друзі грали у піжмурки, і Крапчик більше ніколи не хотів змінювати свою спинку. Він зрозумів, що бути собою — це найбільше щастя.