11. Жужу та чарівна краплинка

     Жила-була у великому солом’яному вулику маленька Бджілка на ім’я Жужу. Вона мала гарні жовто-чорні смужки, прозорі крильця та дуже швидкі ніжки. Усі її сестрички-бджілки з самого ранку літали на луг, збирали солодкий нектар і несли його додому, щоб робити смачний мед.

       Але Жужу була особливою бджілкою. Вона зовсім не любила збирати мед.

     — Ну чому я маю весь день заглядати у квіточки? — зітхала Жужу. — Це так нудно! Я хочу просто гойдатися на пелюстках, слухати, як співає вітер, і розглядати візерунки на крилах метеликів.

      Коли мама-бджола кликала її до роботи, Жужу ховалася під великим листком лопуха. Поки інші бджілки весело дзижчали «Дзу-дзу-дзу!», наповнюючи кошички нектаром, Жужу просто мріяла. Вона вважала, що мед — це просто липка каша, і без нього можна легко обійтися.

       Настав вечір. Сонце почало сідати, і всі бджілки повернулися до вулика. Вони були втомлені, але дуже задоволені.

         — Подивіться, скільки меду ми заготували на зиму! — раділи сестрички.

     Жужу прилетіла останньою, з порожніми лапками. Вона була веселою, бо цілий день гралася з сонячними зайчиками, але в животику у неї почало трішки бурчати.

        Прийшла холодна ніч. У вулику стало прохолодно. Бджілки зібралися разом, щоб погрітися, і почали вечеряти. Вони ласували золотистим, ароматним медом. Мед давав їм сили та зігрівав зсередини.

      Жужу теж захотіла їсти. Вона підійшла до чарунок із медом, але побачила, що її власна чарунка порожня.

         — Ой, — прошепотіла вона. — А де ж моя вечеря?

         Стара мудра Бджола лагідно подивилася на Жужу і сказала:

        — Маленька Жужу, мед — це не просто солодощі. Це наша енергія. Кожна крапелька, яку ми зібрали вдень, дарує нам тепло вночі. Хто не працює влітку, той мерзне і сумує взимку.

        Жужу спробувала заснути, але без меду їй було холодно, а крильця стали слабкими. Вона зрозуміла, що її лінощі зробили її безсилою. Вона бачила, якими бадьорими були її сестрички, бо вони дбали про себе та свою родину.

        Наступного ранку, щойно перше проміння сонця торкнулося вулика, Жужу піднялася першою. Вона не чекала, поки її покличуть. Вона розправила свої крильця і полетіла до найкрасивішої квітки конюшини.

       — Доброго ранку, квіточко! — промовила вона. — Дай мені, будь ласка, трішки нектару. Я хочу бути сильною і допомагати своїй сім’ї.

      Виявилося, що збирати мед — це зовсім не нудно! Це було схоже на цікаву подорож. Жужу перелітала з квітки на квітку, знайомилася з джмелями та дізнавалася, де ростуть найсолодші рослини. До вечора її кошички були повні.

     Коли вона повернулася додому, вона відчула справжню гордість. Тепер вона знала, що її праця допоможе вулику бути теплим і ситим. Її мед був найсолодшим, бо вона зробила його сама.