10.Танець на папері

     Жив-був у великому шкільному пеналі синій Олівець. Він був гостро підточений, мав гарний сріблястий ковпачок і дуже любив малювати море та небо. Синій Олівець був справжнім трудівником: щойно починався урок малювання, він одразу брався до роботи.

      У тому ж самому пеналі, але в іншому відділенні, жив жовтий Олівець. Він був яскравим, наче кульбабка, і вмів малювати найтепліше у світі сонце. Жовтий Олівець був веселим і мрійливим, він завжди вірив, що десь поруч є друг, з яким можна створити щось неймовірне.

       Синій Олівець часто чув від гумки, що в сусідній кишеньці живе чудовий майстер сонячних променів.

      — Ах, якби ми зустрілися! — мріяв синій Олівець. — Ми б разом намалювали літній день на пляжі.

        Жовтий Олівець теж чув про майстра морських хвиль.

        — Якби я міг до нього дотягнутися, — зітхав він, — ми б розфарбували цілий світ!

      Але зустрітися їм ніяк не вдавалося. Пенал був розділений міцною сіткою. Коли хлопчик Сашко діставав синій олівець, щоб розфарбувати хмаринки, жовтий залишався сумувати в темряві. А коли приходив час малювати сонях, Сашко ховав синій олівець і брав до рук жовтий. Вони розминалися лише на мить, чуючи лише шурхіт дерев'яних сорочок одне одного.

     Одного разу синій Олівець вирішив: «Я мушу зачекатися! Я зачеплюся за край пеналу і не дам себе заховати». Але коли він так зробив, Сашко не зміг закрити пенал, і всі олівці розсипалися по підлозі. Це було небезпечно, бо на них могли наступити. Синій Олівець зрозумів, що хитрістю дружби не здобудеш.

      Наступного дня Сашко відкрив великий альбом. Він хотів намалювати чарівний ліс. Спочатку він взяв жовтий олівець і намалював сонце. Потім він взяв синій олівець і намалював дощик. Олівці дуже старалися, але вони все одно були по черзі в руках хлопчика.

        Раптом Сашко задумався.

       — Чогось не вистачає в моєму лісі, — прошепотів він. — Мені потрібна трава і листя!

      Він подивився у пенал, але зеленого олівця там не було — він загубився ще минулого тижня.

   Тоді Сашко згадав те, чому його вчила вчителька. Він взяв жовтий Олівець і густо зафарбував галявину. А потім, зверху на жовтий колір, він почав накладати синій колір.

       Олівці аж затамували подих! Вони нарешті зустрілися! Їхні кольори перемішалися просто на папері. Синій і жовтий міцно обійнялися в танці малювання.

        І сталося диво — на папері з’явився чудовий, соковитий зелений колір. Галявина ожила! Листочки затріпотіли, а трава стала такою справжньою, що здавалося, ніби вона пахне весною.

         Олівці були щасливі. Вони зрозуміли, що хоча вони живуть у різних кишеньках і працюють у різний час, їхня головна зустріч відбувається там, де народжується краса — у спільній праці.