Розділ 34

Через мить переді мною стояв схвильований Нейтан, який побачивши мене, кинувся і вмить згріб у свої обійми.

— Кохана, я з тобою збожеволію — уткнувшись лобом мені в маківку, вимовив він — Скажи, навіщо мене так лякати?

— Нейт — почала я тихо, намагаючись вибратися з його обіймів.

— Ні, дай мені час. Постій так, я зараз трохи заспокоюсь і буду у нормі.

— Так можна і сісти. Зовсім не обов'язково стояти — тихо сказав Танатос і це справило ефект вибуху: Нейт різко розвернувся, засуваючи мене собі за спину та одночасно випускаючи Мел.

— Хороша реакція — розсміявшись вимовив Творець  магів смерті — але розслабся, тут твоїй дружині та й тобі нічого не загрожує.

Нейтан дивився на нього широко відкритими очима і видихнувши  «Танатос», опустився на коліна. Чим викликав сміх вже всіх присутніх.

— О, ось ще один твій шанувальник — посміхаючись сказала Айріні — піднімися Нейтан, тут не потрібно схиляти коліна. Ви в гостях.

Нейтан тільки зараз звернув увагу на те що тут є й інші Творці. Від чого він зніяковів ще більше та уважно подивився на мене.

— Сідай — сказав Зої, створюючи ще одне крісло. Чоловік подивився на нього, і сів в моє крісло. А потім посадив мене собі на коліна. Чим очікувано, викликав нову хвилю сміху — Не потрібно ревнувати, тут ніхто не претендує на твою дружину.

Деякий час, з нас не зводили поглядів. Хтось дивився з цікавістю, а хтось згадував себе в подібній ситуації. Танатос же дивився з неприхованим смутком і жалем.

— Нейтан, ти не проти якщо, я покажу тобі, ту розмову яка відбулася у нас з твоєю дружиною? — запитав він.

А після згоди взявши за руку Нейтана, він подивився на мене з німим питанням у погляді. Я зрозуміла, що він запитує мого дозволу на те, щоб заглянути в спогади про наші відносини з Нейтаном. Кажуть, що особисте життя потрібно залишати за зачиненими дверима, і я завжди була з цим згодна. Але, зараз переді мною сидів чоловік, який відчайдушно потребував того, щоб йому дали можливість відчути: як це коли тебе кохають, коли твої почуття взаємні?

Я схилилася до чоловіка і шепнула:

— Покажи йому мою історію, починаючи з народження — і подивившись йому в очі, сказала — Так треба!

Хвилин десять знадобилася Танатосу, щоб передати нашу розмову і побачити мою історію. І в міру того, як надходила до нього інформація, на його обличчі змінювалися емоції одна за одною. Було відчуття, що він переживає всі ситуації зі мною разом. Коли обмін інформацією закінчився, він просто дивлячись на мене запитав:

— Скільки життів ти прожила, перш ніж навчилася і змогла все це витримати?

— Танатос, у мене немає відповіді на це питання — посміхнувшись, відповіла я — ти й сам все бачив. Весь мій досвід це придбання одного життя. Я не пам'ятаю, що було в минулому. Якщо і були інші життя, то той досвід залишився там.

— Але ж це просто нереально! — вигукнув він — навчи мене як... як це можна забути!

— У цьому і вся суть: тебе ніхто не просить забути. Адже абсолютно нікому немає діла до того, що з тобою буде після. І як тільки ти це зрозумієш, то все стане зовсім просто. Все, що ти відчував і переживав до цього рішення, залишиться лише спогадом і пам'яттю. Це не можна забувати! Це потрібно пам'ятати для того, щоб не допустити надалі тих самих помилок. Не можна ставити почуття іншої людини або свої до людини, вище ніж твоє сьогодення. Тому, що коли це стає залежністю, ти перестаєш жити реальністю і переносишся у світ ілюзії. І це зовсім не життя! Це існування, яке нікому не потрібно. І поки інші проживають власне життя, ти мрієш як би жив якби... Спробуй хоча б раз залишити це просто в пам'яті, і рухатися далі. Я не кажу, що тобі це вдасться одразу. Що вийде з першого разу. Ні! Ти можеш раз у раз, здійснювати одну і ту ж помилку, але кожен раз щось намагайся змінити. Нехай лише один рух, але в результаті ти навчишся бачити зовсім іншу реальність. Ти навчишся будувати реальне життя. Дай самому собі, можливість жити, поза цим почуття, поза цією залежністю від іншої людини. І ти помітиш, що навколо існує ще щось або хтось. Я не знаю, на якому етапі ти дійсно подумав, що ти неповний або, що тобі чогось бракує. І ти потягнувся до іншої людини. Це непогано звичайно, але сам по собі Ти вже особистість: самодостатня і повноцінна! І тобі не потрібно тримати біля себе когось для того, щоб щось значити. Ти не порожнє місце! Адже, погодься, що пусте місце не могло б створювати таких унікальних магів! Адже порожнеча сама по собі нічого не може. Ти найбільший, за всю історію свого світу маг смерті! Ти Творець! Мені не потрібно тебе вчити нічому, адже якщо ти будеш сам з собою чесний до кінця, ти побачиш, що все це ти знаєш і без мене... І давно з цим згоден. Тобі насправді, не потрібна не Айріні, ніхто інший, щоб бути щасливим! Подивися на своїх братів — вони цілком щасливі! Чи можуть неповноцінні бути щасливими?

— Дякую — прошепотів він в моїй голові.

— Нема за що! — відповіла я йому вголос. І тільки зараз зрозуміла, що весь цей час говорила це подумки, просто дивлячись йому в очі.

Весь цей час інші присутні дивилися на нас зацікавлено і було видно, що їм хочеться дізнатися: про що ж ми перемовляємося? І якщо чоловіків з'їдала цікавість, то Айріні дивилася на мене з надією. Адже я її прекрасно розумію: це втомлює, коли ти змушений стільки років раз по раз, говорити комусь  «ні», а хтось раз по раз просить тебе змінитися рішення.