Розділ 31

Я не бачила єдинорогів, і до мене не приходили Творці з пропозицією про виконання великої місії, як це описано в різних книгах або розповідають ті, хто побували в комі. Мені здавалося, що я просто вмираю. Я розчиняюся і зникаю безповоротно. Мене ламало: там, де я була з чимось не згодна або намагалася щось змінити — я зазнавала фіаско. Щось могутнє і незламне намагалося взяти верх над моєю особистістю, над моєю волею. Воно намагалося зробити мене продовженням себе. І я звідкись знала, що якщо зараз просто здамся без бою, то мені дадуть спокій. Але, залишать абсолютно марною і порожньою. І тільки мій опір робить мене цікавою для цієї сили. Сила! Чомусь я впевнена, що повинна її прийняти. Я не пам'ятаю для чого. Але просто знаю: так треба!

Біль. Тепер мій постійний супутник. Він вісник змін. Біль змінює мене, і те що заподіює мені біль, змінюється разом зі мною. Там де закінчується  «я», починається  «воно».

Я не могла, сказати коли цей процес запустився? Що послужило каталізатором цього? Але, точно розуміла, що завершиться усе балансом. Мене і сили. І в ту ж мить, коли ти зрозумієш, що все йде так, як повинно бути, як тобі судилося, ти стаєш міцніше і загартованіше. Ти і є сила. Розуміння цього приносить свободу! Біль відступає. І ти робиш перший глибокий вдих, і нібито виринаєш з під води. Ти живий! Знову. Але тепер, точно знаєш для чого.

Я повільно поверталася, прислухаючись до оточення. Але, не поспішала відкривати очі. Занадто багато світла, після абсолютної темряви. Поруч хтось лежав, і судячи з розміреного дихання, спав. Раптом в голові спливло: Нейтан. Я посміхнулася і повернула голову до лежачого поруч. Відкрила очі, і побачила блідого і втомленого чоловіка. Темні кола під очима. І моя долоня, що міцно стиснута в його руці.

Перевела погляд на крісло біля стіни, і натрапила на уважний погляд Аріса. Він виглядав не краще. Такий же блідий і втомлений.

— Привіт — тихо сказала я — що сталося?

— А, що ти пам'ятаєш? — запитав він, підходячи та сідаючи на край ліжка.

— Я начебто, втратила свідомість? — запитала — це через обряди?

— Так, все вірно — підтвердив жрець — ми просто не очікували, що процес прийняття дару почнеться буквально відразу.

— Що з Нейтаном? Та й з тобою теж? Чому ви такі втомлені?

— Аріна, ти без свідомості була два тижні. Всі ми чергували по черзі, а Нейт взагалі не відходив ні на секунду. Стефу довелося занурити його в лікувальний сон. Годин так двадцять тому. Так, що можна розбудити, якщо хочеш. Покликати Стефа?

— Ні, нехай поки відпочиває. І ти теж іди відпочивай.

— Аріна, якщо дозволиш я повідомлю іншим про те, що ти прийшла в себе?

— Звичайно, Аріс! Дякую — сказала я і коли він вже підійшов до дверей, покликала його — Стій! Я згадала, що хотіла сказати перед тим, як впала. Пам'ятаєш, що розповіла про нитки, які бачу?

— Так, звичайно!

— А те, що сказала Орлана?

— Пам'ятаю — тихо відповів він, і в його очах я знову побачила біль.

— Згадай дослівно її слова, і зроби правильні висновки.

— Ти хочеш сказати?… — здивовано дивлячись на мене запитав він.

— Я хочу, але не можу. Ти сам повинен все зрозуміти та до чогось прийти. Я і так багато сказала.

— Я безмежно вдячний тобі Аріна — він вийшов з кімнати помітно повеселівши.

А буквально через кілька хвилин в кімнаті вже були всі. Друзі та рідні були схвильовані. Стефаніель відразу розпочав огляд. Спитав, як я себе відчуваю, що мене турбує. І тільки після того, як він сказав, що все в порядку, інші зітхнули з полегшенням і взявши з мене обіцянку все розповісти, вийшли з кімнати. Залишилися тільки Леон і Стеф. І вони пильно дивилися, щоб я поїла. Насилу впоравшись з тим, що вони принесли, побажали добраніч.

Вже на виході, я зупинила Стефа:

— А можна Нейта вивести з лікувального сну. Я проконтролюю, щоб він відпочивав. Просто, так неприродно, аж моторошно.

— Добре, звичайно — зробивши кілька пасів рукою, нас залишили одних.

Нейтан завозився на ліжку. Згріб мене в обійми та втупившись чолом мені в верхівку, пробурчав:

— Ти чого не спиш? — а потім, мабуть, усвідомивши що я прокинулася, схопився — Аріша, я трохи не збожеволів! Ти як? Як себе почуваєш?

— Тихо, ти! Божевільний! — сміючись сказала я — ти мене задушиш! Зі мною все добре, вже. Давай спочатку виспимося, а завтра я всім все розповім. Добре?

— Добре, звичайно — обійнявши мене — я просто так злякався. І не тільки я. Ми такого ніколи не бачили. Особливо коли тебе кидало по всьому ліжку, а твоя сила взяла тебе в кокон і нікого не підпускала. Я тиждень провів біля ліжка, а потім потихеньку процес прийняття дару налагоджувався і кокон навколо звужувався. Я зміг тебе тільки за руку тримати, далі не підпускало.

— Уже все позаду — обіймаючи його за талію і поклавши голову йому на плече, сказала я — Нумо спати. Все інше завтра.

Ще деякий час, я лежала без сну, і слухала розмірене дихання Нейтана. Я виспалася, мабуть, на два життя вперед. Мені подобалося відчувати себе важливою і потрібною в його житті. Напевно, у кожної людини є потреба: бути кимось для когось, бути важливим і цінним. Але не для того, щоб залежати від нього, ні. Це потрібно для того, щоб у тебе був якір. У важкі хвилини твого життя, коли немає більше сил далі йти, ти мав би можливість утриматися на самому краю. Не дати самому собі впасти, під гнітом проблем і обставин. Хтось може сказати, що це банальна залежність від людини. Нехай так! Але саме в моменти коли ти більше не бачиш цінності у власному житті, саме те що хтось від тебе залежить, не дає тобі опустити руки та здатися.