Розділ 30

Після цього, нас вже вітали всі присутні, а потім було організовано невеликий бенкет на нашу честь.

А після нам потрібно було пройти ще один обряд. І він, як на мене, був найзагадковіший. Загальна картина була цілком зрозуміла. Але, що повинно вийти в результаті, я не зовсім ясно бачила.

Було складно не тільки мені. Стів помітно нервував. Втім, як і мій чоловік, хоч якось і незвично, так називати Нейтана! Було помітно, що цю нервозність з нами поділяли всі присутні. Для всіх залишалося загадкою, що має статися далі.

Через деякий час, я підійшла до статуї Айріні. Вона знову стала абсолютно звичайна. І зараз дивлячись на неї я думала:

— Мені завжди здавалося, що якби наші Творці мали можливість безпосередньо з нами спілкуватися, то це б спрощувало багато чого. Можна було б не губитися постійно в сумнівах: чи так ти все робиш, чи ні; на правильному ти шляху або все ж таки проявив свавілля. Адже кожен Творець сподівається, що Його творіння буде вірно Його принципам і очікуванням. І закономірно, що творіння постійно шукає схвалення у свого Творця. Кожен свій вчинок обмірковує: а чи до вподоби він Творцеві? Так, хтось може сказати, що це нерозумно! Людина вільна! І вона може чинити так, як вона розуміє або хоче. Але, якщо ми в підсумку всі повинні відповідати тому, як нас бачить Творець, то не було б простіше встановити прямий зв'язок: питання-відповідь? Адже, набагато простіше, було б безпосередньо знати: як ти повинен діяти. І тоді вже проявляти свободу вибору — вчинити так, як ти отримав у відповідь, або все ж таки проявити свою волю і вчинити по-своєму. Тоді, ти можеш бути впевнений в тому, що правильно з перших вуст почув завдання, і тоді простіше реалізувати його найбільш чітко. А якщо волю Творця ти чуєш через  «десяті руки», то в підсумку ти постійно сумніваєшся: чи правильно до тебе дійшла відповідь на твоє запитання? Або ж може бути так, що посередник інтерпретував відповідь відповідно до свого бачення! І тоді, можливо, ти вже виконуєш не волю самого Творця, а волю посередника...

Так, в мою голову часто приходять досить таки безглузді думки! І ось зараз, я стоячи біля статуї Творця, подумала, що напевно, якщо Вона мене бачить, то вважає мене дурною і безглуздою! І раптом, я відчула тепло, як ніби хтось накинув теплу шаль на плечі. Я озирнулася, але ззаду не було нікого.

— Ну, ось намріялась — подумала я — відчуваєш те, чого не повинно бути, та й не може бути.

— Пані, нам пора йти готуватися до чергового обряду — до мене підійшла одна з дівчат, які допомагають мені з сукнями — у нас залишилося лише пів години.

— Так, звичайно — промовила я і попередивши Нейта, пішла в кімнату.

На цей раз сукня була чорного кольору, злегка розкльошена від пояса. Рукав три чверті. По подолу розташовувалася ажурна срібляста вишивка. Тут же, в іншій коробці, знайшлися туфлі на досить високих підборах, але які виявилися дуже навіть зручними. Образ доповнювали срібляста стрічка замість пояса, і срібні прикраси для волосся. Вийшло елегантно й урочисто.

— Все, нормально? — прозвучало раптом поруч.

Я тільки зараз звернула увагу, що в кімнаті з'явилися Кріс і Анрі.

— А, так. Дякую! Все чудово. — відповіла з посмішкою.

І знову перевела погляд на дівчину в дзеркалі. Я помітила, що від тієї мене колишньої, мало що залишилося. Ні, я не змінилася кардинально. Просто, зараз з відображення на мене дивилася, впевнена в собі молода жінка, яка точно знає собі ціну. Яка вперше, напевно, впевнено дивиться в завтрашній день. Вона знає, що щоб її там не очікувало, вона з усім впорається.

Я повернулася до чоловіків, і сказала:

— Знаєш Анрі, якщо раптом, у тебе не складеться з кар'єрою імператора, то ти сміливо можеш ставати стилістом. У тебе відмінний смак і почуття стилю! А я ж стану першою твоєю клієнткою.

Вони пару хвилин дивилися на мене, а потім перезирнувшись між собою, розсміялися.

— На жаль, Аріна — вимовив Кріс — у нього не може  «не скластися» з кар'єрою, як ти сказала, імператора. Він змушений буде прийняти ці зобов'язання, коли прийде час. Інакше та сила, що знаходиться в ньому просто його знищить.

— Але, я з превеликим задоволенням буду твоїм особистим стилістом, — сміючись сказав Анрі. Хоча в його очах не відображалося ні долі веселощів.

Я подивилася на них абсолютно під іншим ракурсом. Під всією удаваною несерйозністю і балаганністю, ховаються справжні чоловіки, які взяли свої плечі, тягар відповідальності за добробут всієї імперії. Жертвуючи своїм особистим життям і щастям.

— То, як Ваша Величносте, готові? — запитала я дивлячись на Кріса.

— Так, леді кантес Аріна де Іскрен — абсолютно серйозно вимовив він — я завжди, у Вашому повному розпорядженні.

— Кріс... — сміючись вимовила я — тебе нічого не здатне змінити! Але, це мені в вас і подобається. Ваш оптимізм надихає на подвиги та нові звершення.

— А можна подвиги та звершення, залишити на потім? — засміявшись у відповідь сказав імператор — а то нам всім дід вуха понадирає!

У залі, вже звично стояли всі рідні й друзі. У самого вівтаря стояв Стів і спокійно дивився на те, як ми йдемо до вівтаря. Повне прийняття і смиренність — ось, що було на його обличчі, в його стійці, в його погляді. І я, абсолютно не сумнівалася, що цей же стан був в його серці.