Розділ 28

За погодженням з жерцем храму всіх Творців, проведення обрядів було призначено через три дні. Підготовка йшла повним ходом, її на себе взяли родина Нейтана та імператор з Анрі. Готувалися спеціальні шати для кожного. За звичаєм добу до обряду кожен учасник повинен був провести в повній самоті. На цей час йому виділялася кімната при храмі. У храм ми прибули порталом незадовго до півночі.

Мені дісталася невелика, але затишна кімната. З вікна було видно гори. З меблів були: ліжко, стіл зі стільцем, невелика шафа і книжкова полиця над столом. У кімнаті ще був камін. За непомітними дверцятами розташовувалася невелика вбиральня. В таких умовах можна прожити й не одну добу.

В кімнату мене провів молодий чоловік років тридцяти на вигляд в сірому балахоні з капюшоном. Тож про його зовнішність мало, що можна було сказати. Тільки те, що це чоловік з красивими рисами обличчя і карими очима.

Жрець, а це виявився саме він, розповів про те, що протягом цієї доби до мене буде приходити прислужник і приносити їжу, але розмови вести з ним не потрібно. Якщо є питання, то їх можна поставити зараз. І звичайно ж у мене вони були! А у якої жінки немає питань? Вони є завжди, і їх тисячі!

— У нас проводиться за добу чотири обряди. Чи достатньо буде однієї доби для підготовки? — запитала я.

— Так, цей час дається для осмислення і прийняття остаточного рішення. Якщо ще хтось сумнівається, то цей час дає можливість обміркувати все ще раз — відповів мені жрець і уважно дивився на мене.

— Добре, дякую.

— І все? — через кілька хвилин запитав він — більше питань немає?

— Чому ж немає? — сказала я — є і не мало. Тільки, всі вони більше мені самій, ніж Вам. Це риторичні питання, на які ти начебто вже знаєш відповідь, але чекаєш, що хтось озвучить те, що ти й так знаєш.

— Цікава відповідь — жрець скинувши з голови капюшон, продовжив — мене звуть жрець Аріс. І відверто кажучи, мене давно ніхто так не дивував. Мені подобається твій настрій і позиція. Так, що після обрядів, приходь в будь-який час. І коли добре, і коли погано. Я завжди буду радий тебе бачити та чути. А зараз відпочивай, завтра близько опівночі до тебе зайдуть дівчата допомогти з сукнею.

— Щиро вдячна за Вашу підтримку, жрець Аріс — посміхнувшись сказала я.

Він кивнув, натягнув свій капюшон і вийшов.

Залишившись одна, я сходила в ванну і вирішила, що до ранку ще є час, тому я лягла в ліжко і через деякий час заснула.

Вранці мене розбудили стуком у двері, я натягнула ковдру вище і дозволила увійти. До кімнати зайшов молодий хлопець в коричневому балахоні теж з капюшоном. В руках у нього була таця, і він не дивлячись на мене пройшов до столу, поставив її на стіл. А потім вклонився мені та швидко попрямував до виходу.

— Дякую — тільки й встигла сказати я, як він вже зник за дверима.

Спритний хлопець. Я ще трохи провалялася в ліжку, а потім подумала, що раптом у них відведено чіткий час на їжу. Ось повернеться прислужник за тацею, і застане мене на тому ж місці. Тож швидко вибравшись з ліжка, сходила в ванну і прийнялася за їжу. В принципі сніданок був дуже навіть нічого: підсмажений хліб, масло, нарізаний сир і м'ясо, два варених яйця і чашка кави. Мені вистачило і третьої частини всієї їжі, щоб наїстися. А ось каву я випила із задоволенням сидячи біля вікна і дивлячись на гори. Все ж таки вони мене заспокоювали та вселяли впевненість і твердість, що все у нас вдасться.

Через деякий час у двері знову коротко постукали, і увійшов той же хлопець. Він оглянув стіл, і підняв на мене погляд. У нього були яскраво блакитні очі, а в них німе питання.

— Дякую за сніданок, усе було смачно — промовила я ставлячи порожню чашку на тацю — їжі дуже багато, я зазвичай вранці п'ю тільки каву, але останнім часом обіцяла хоч щось ще їсти. Так, що я обіцянку виконала. Все було дуже смачно, але дійсно дуже багато.

Все це я говорила швидко, і бачила, що хлопець від цього здивувався. Тому я спробувала пояснити.

— Швидко кажу, так? — посміхаючись спитала я, він кивнув і я продовжила — просто ти так швидко йдеш, тому я спробувала пояснити швидко, щоб встигнути поки ти тут. І щоб кухар не образився, що я мало з'їла. Я дійсно і так багато з'їла. Завжди коли нервую багато їм і кажу. Вибач, що відриваю тебе від справ — протараторила і зніяковіла.

А хлопець від цього посміхнувся і вимовив:

— Все нормально, пані. Я і справді подумав, що Вам не сподобалося. Але Ви все доступно пояснили, дякую — він знову мені вклонився і вийшов.

Так, я дійсно виконала повчання жерця не базікати з прислужниками. У точності, але навпаки!

Як там всі інші, цікаво? Здавалося б, всього один день, а тобі вже не вистачає тих людей, які поруч, їх жартів, розмов, просто поглядів. Саме на відстані, ти починаєш цінувати тих, хто поруч, хто здавалося б, на очах. Звичний і звичайний. Тільки, коли ти втрачаєш можливості спілкуватися з ним у звичайному режимі ти розумієш, що або ти без нього взагалі можеш обійтися, або ця людина є для тебе центром світу. Так, на початку мені здавалося, що добу на роздуми давати нерозумно. Але, коли ти проживаєш цю добу — ти розумієш, що це дійсно було корисним часом. Зрозуміти, наскільки важлива тобі людина з якою ти будеш проходити обряд, переосмислити своє розуміння і своє місце взагалі в цих відносинах.