Розділ 26

В один із днів я працювала в оранжереї Леона, щоб якось зібрати воєдино свої думки що розбігалися, як перелякані вівці. Знаєте, буває такий стан коли ти, здається, щось втратив, а мозок мало того, що відмовляється допомогти знайти, так ще й не вловлює що саме ти втратив. Ти, ходиш і виконуєш всі необхідні дії, але при цьому відчуваєш себе якимись розгубленим. У письменників, або творців мистецтва, такий стан називається — пішла муза. Кажуть, що такий стан притаманний тільки творчим особистостям. Але особисто я з цим категорично не згодна. Адже кожна людина здатна щось створювати. Навіть, щоб приготувати обід і те потрібно натхнення! Тому коли у мене виникає такий стан, то я даю собі такий перепочинок день-два, а потім фактично змушую себе хоч щось почати робити в потрібному форматі. Припустимо, я в'яжу сукню, і раптом муза пішла. День-два перепочинку. І починаємо, в'язати хоч шкарпетку. І потихеньку, процес запускається, так в підсумку ти входиш в потрібну колію. Нехай, ту шкарпетку ти потім розпустиш або викинеш. Її місія виконана. Головне сукню зв'язано, а ціна ж всього лише одна шкарпетка!

Ось, я і борюся з бур'янами, щоб знайти рішення в боротьбі з тварюками та проривами.

А ще потрібно знайти роль для кожного з шести магів. І якщо, з п'ятьма я визначилася, то що робити зі Стівом абсолютно не розумію.

— Привіт! — раптом почула за спиною. Обернувшись я побачила Стіва, який упершись плечем в гойдалки, дивився на мене і посміхався — Ти, як завжди ближче до землі?

— Привіт! — посміхнулася я — де ж мені ще бути? Тут, коли руки зайняті, голова має можливість працювати.

— Давай, я допоможу з травою — сказав він сідаючи навпочіпки поруч — до того ж ми домовилися, що ти викликаєш нас для боротьби з бур'яном, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю. Але ж…

— Ніяких  «але», Аріна. Показуй, що потрібно прибрати, а що залишити та на якій ділянці — з найсерйознішим виглядом промовив він. А після того, як я все показала, сказав — А ти йди й присядь. Голова може працювати й коли ти сидиш.

Зі свого місця на гойдалках я могла спостерігати, як Стів за допомогою магії прибирає бур'яни, як підживлює культурні рослини. І глядячи на це, я помітила, що від його долонь йде зеленувате світіння. Це наштовхнула на думку, що магія кожного має свій колір. І, що це дає? А це дає... те що необхідно дещо перевірити. Потрібно, тільки всіх зібрати в одному місці.

— Ну, ось і все — сказав Стів, сідаючи поруч зі мною. Я оглянула ділянку, залишилася дуже задоволена.

— Так, дуже добре! Дякую тобі Стіве! — посміхаючись сказала я — Але, тепер же ти залишив мене зовсім без роботи.

— Нічого, ти завжди знайдеш пригоди на свою голову, і не тільки на неї — якось сумно відповів він.

— Стів, що трапилося?

— Нічого.

— От лиш не треба мені брехати! Я ж не сліпа і бачу зміни…

— Все нормально! — тихо сказав він — просто ти, як завжди виявилася абсолютно правою... дуже боляче бачити щастя коханої людини, і розуміти, що не ти цьому причина.

— Стів, я не знаю, чим тут допомогти — тихо сказала я, цілком розуміючи його почуття.

— Я знаю. І розумію, що коли тебе вибрала сила мага темряви, то складно чинити опір. До того ж ти добровільно прийняла цей зв'язок. Я усвідомлюю, що ти просто не зможеш зробити інший вибір, але чому мене не відпускають почуття? — сумно посміхнувшись відповів він — Тому, я прийняв рішення. І хочу, щоб ти перша про нього дізналася. У нас десь через місяць випуск. Я підписав контракт, тож після отримання диплома, і закриття грані, піду на службу в Шантійську імперію.

— Стів, навіщо?! — мало не плачучи вигукнула я — це ж імперія із суворими порядками! Ти ж не зможеш навіть з батьками побачитися не те що з нами. Ця угода не дасть тобі можливості зробити й зайвого кроку без згоди наймача.

— Аріна, так потрібно — і тихо додав — може стане легше. Як ти тоді сказала:  «з очей якомога далі — із серця геть»? Так, ось і перевіримо, чи працює цей твій метод.

— На скільки?

— Що  «на скільки»?

— На скільки ти підписав цей контракт?

— Аріна…

— Я хочу знати, — вже плачучи запитала я — на скільки, ти змушений через мене, покинути рідний дім і позбутися спілкування з друзями?

— Двадцять п'ять років.

— Що?! — схопилася я — Стів, ні! Прошу! Не потрібно! Краще я не буду показуватися тобі на очі до кінця своїх днів!

— Аріна — він підійшов і обійняв мене — не потрібно нікуди ховатися. До того ж я вже підписав потрібні документи.

Я ревіла в його обіймах, і не могла зупинитися. Так, це виглядало дуже дивно і нерозумно. І можна сказати що я, наче собака на сіні. Ні, я не хотіла, щоб він залишився поруч, тільки щоб у мене на очах. Просто я відчувала, що все повинно бути по іншому. Але не могла вловити, як саме.

І цілком закономірно, що так нас застали інші.

— І що тут відбувається? — запитав похмуро Нейтан.

— Все нормально, я просто зірвалася — і піднявши очі на Стіва, тихо сказала — прошу, більше нічого не підписуй. Це не моя примха, я просто не можу знайти цьому зараз пояснення. Будь ласка, і не йди без попередження. Якщо, я знайду пояснення цього стану до твого від'їзду, то я скажу тобі. Пообіцяй мені, будь ласка!